Зіскочивши з дивана, ретривер побіг до полиць. Він бігав під ними, дивлячись на барвисті корінці акуратно розставлених томів.
Орендований будинок був уже повністю вмебльований, але з напрочуд дешевою оббивкою, щоб вона довго не зношувалася (вініл) або щоби приховати невиводжувані плями (клітинка, яка постійно привертала погляд). Замість дерева тут була наявна форміка «під дерево», яку неможливо відколоти, подряпати, протерти чи пропалити цигаркою. Фактично єдине, що в цьому домі відображало смаки та захоплення Трейвіса Корнелла, — це книги — як у м’якій, так і у твердій обкладинках, — що стояли на полицях у вітальні.
Пес особливо зацікавився лише кількома книжками з-поміж сотень томів.
Зводячись на ноги, Трейвіс промовив:
— Що таке, хлопче? Що тебе так зворохобило?
Ретривер звівся на задні лапи, зіпершись передніми на одну з полиць, і взявся нюшити корінці книг. За мить він позирнув на Трейвіса, а тоді знову повернувся до ретельного вивчення його бібліотеки.
Здивований Трейвіс підійшов до полиці і взяв одну з тих книжок, у яку пес тицьнув носом. То був «Острів скарбів» Роберта Льюїса Стівенсона. Трейвіс простягнув книгу псу.
— Саме ця? Тебе вона цікавить?
Пес уважно дивився на зображення Довгого Джона Сілвера та піратського корабля, що прикрашали суперобкладинку. Пес поглянув на Трейвіса, а потім знову на Довгого Джона, відтак опустився на підлогу, побіг до полиці на іншій стороні арки, а потім знову підстрибнув і взявся нюшити інші книжки.
Трейвіс поставив «Острів скарбів» на місце й пішов услід за ретривером. Тепер той тицяв своїм вологим носом у колекцію романів Чарльза Діккенса. Трейвіс узяв «Повість про два міста».
Ретривер почав знову уважно вивчати ілюстровану обкладинку, наче намагаючись визначити, про що книга, а потім в очікуванні подивився на Трейвіса. Той сказав у надзвичайному збентеженні:
— Французька революція, гільйотини, відтинання голів, трагедії та героїзм. Це… ммм… про важливість того, що особистість вища за спільноту, та про те, що життя кожного чоловіка чи жінки має набагато більшу цінність, аніж інтереси мас.
Пес знову повернувся до томів на полицях перед ним, постійно щось винюхуючи.
— Я з’їхав з глузду, — промовив Трейвіс, поставивши «Повість про два міста» на місце. — Чорт забирай, та ж я роблю короткий переказ сюжету псові!
Переставивши передні лапи на наступну полицю, ретривер заскавчав і почав нюшити корінці в тому ряду. Коли пес побачив, що Трейвіс не витягує жодної із книжок, аби показати йому, він нахилив голову, обережно взяв якийсь том у зуби і спробував витягнути його для подальшого вивчення.
— Гей, — промовив Трейвіс, потягнувшись за книжкою. — Дивись не обслини гарну обкладинку, волохата мордо. Це «Олівер Твіст», той самий Діккенс. Історія одного сироти за часів королеви Вікторії. Він стикається з різними неприємними типами, кримінальним світом, і вони…
Ретривер стрибнув на підлогу і подріботів назад до полиць з іншого боку арки, де продовжив обнюхувати ті томи, до яких міг дотягнутися. Трейвіс міг навіть заприсягтися, що пес із ностальгією дивиться на книги, що стояли на верхніх полицях.
Напевне, десь хвилин із п’ять Трейвіс ходив за псом; його не полишало зловісне передчуття, що скоро трапиться щось дуже важливе. Він показував псу обкладинки безлічі романів, переказуючи сюжети одним-двома реченнями. Він ніяк не міг дотямити, чого хоче від нього цей занадто розумний песик. Звісно, він не міг розуміти сюжети, які Трейвіс розповідав йому, але, здавалося, уважно слухав. Трейвіс знав, що він, найімовірніше, неправильно витлумачує поведінку тварини, приписує їй хитромудрі наміри, яких насправді і близько не було. Але все ж у його голові крутилося погане передчуття. Поки вони з цікавістю займалися пошуками, Трейвіс щомиті очікував на якесь страшне одкровення і водночас почувався все більше ошуканим і дурнішим.
Художні смаки Трейвіса були доволі хаотичними. Серед томів на полицях були «Щось лихе насуває» Бредбері, «Довге прощання» Чандлера; «Поштар завжди дзвонить двічі» Кейна та «І сонце сходить» Гемінґвея; дві книжки Річарда Кондона й один роман Енн Тайлер; «Вбивству потрібна реклама» Дороті Лі Сейєрс та «П’ятдесят два до виплати» Елмора Леонарда.
Нарешті пес відвернувся від книжок і подався у центр кімнати, де, явно чимось збуджений, почав ходити туди-сюди. За якийсь час він зупинився навпроти Трейвіса і тричі гавкнув.
— Що трапилося, хлопче?
Пес завив, подивився на заставлені полиці, поколував трохи і знову втупився в книги. Здавалося, він засмучений і роздратований, та ще й дуже сильно.