Наближалась північ. Трейвіс стирчав на кухні з черговою бляшанкою «Курзу» і розповідав Ейнштейну про свою добровільну ізоляцію. Пес непорушно сидів перед ним, навіть не позіхаючи, так наче його справді цікавила розповідь Трейвіса.
— Я був відлюдником ще змалку, хоч у мене й були деякі друзі. Але я завжди волів бути сам. Гадаю, таким я вже народився. Я маю на увазі, що коли був хлопчиком, то не замислювався над тим, як це небезпечно — товаришувати зі мною.
Мати Трейвіса померла під час пологів, і він знав про це змалку. Пізніше її смерть почне здаватися йому якимось надважливим лихим знаком, але це буде потім; у дитинстві Трейвіса ще не мучило почуття провини.
Все почалося, коли Трейвісу стукнуло 10. Тоді помер його брат Гаррі. Йому було дванадцять, і він був на 2 роки старший за Трейвіса. Одного червневого ранку, в понеділок, Гаррі вмовив Трейвіса пройтися на пляж за три квартали, хоча батько щонайсуворіше заборонив їм плавати без нього. Це була віддалена бухта без рятувальника, а окрім Трейвіса і Гаррі, там не було ні душі.
— Гаррі потрапив у підводну течію, — сповідався Трейвіс Ейнштейну. — Ми разом були у воді, і нас розділяло не більше трьох метрів. А потім він потрапив у ту кляту підводну течію, яка засмоктала його, але мене не зачепила. Я навіть було кинувся до нього, щоб спробувати врятувати. Мені потрібно було заплисти в ту течію, але, гадаю, перед тим як забрати Гаррі, вона змінила напрям, оскільки я врятувався.
Трейвіс надовго затримав погляд на кухонному столі, але бачив не червону форміку, а зрадливі переливчасті блакитно-зелені морські хвилі.
— Я нікого не любив так сильно, як свого брата.
Ейнштейн тихо підвивав, наче співчуваючи Трейвісу.
— Ніхто не звинувачував мене в тому, що трапилося з Гаррі. Він був старшим, і від нього очікували більшої відповідальності. Але я відчував… якщо підводна течія забрала Гаррі, вона повинна була забрати й мене.
Із заходу подув нічний вітер, стукаючи у відкриту віконницю. Сьорбнувши пива, Трейвіс продовжив:
— Того літа, коли мені виповнилося чотирнадцять, я дуже хотів поїхати у тенісний табір. Тоді я нетямився від тенісу. Тато записав мене в одне місце біля Сан-Дієґо, де можна було пройти місячний курс інтенсивного тренування. Він повіз мене в неділю, але ми так і не доїхали туди. На північ від Оушенсайда водій вантажівки заснув за кермом, його колимага виїхала на зустрічну смугу, і нас просто змело з дороги. Тато помер на місці: зламана шия і спина, розтрощений череп, втиснена грудина. Я сидів поряд на передньому сидінні, але відбувся лише кількома порізами та саднами і двома зламаними пальцями.
Пес уважно дивився на чоловіка.
— Усе сталося, як і з Гаррі. Ми повинні були обидва померти, але я вижив. Ми б не поїхали в ту кляту поїздку, якби я не носився з тим тенісним табором, як дурень зі ступою. Тому тут уже нічого не зміниш. Можливо, я не винний у смерті матері під час пологів і в смерті Гаррі. Але цього разу… Хоча я й не був завжди призвідцем чиєїсь смерті, але дійшов думки, що є проклятим і людям небезпечно перебувати зі мною. Всі, кого я по-справжньому любив, неодмінно вмирали.
Лише дитина могла бути настільки впевненою, що всі ці трагічні події свідчили, що вона — ходяче прокляття. Але Трейвіс тоді й був, по суті, чотирнадцятирічною дитиною, тому це було найлогічнішим поясненням для нього; він був занадто малий, щоб зрозуміти одну річ: за своєю природою нещаслива доля сліпа, тож і діє наосліп. У чотирнадцять років йому потрібен був якийсь сенс, тому він навіяв собі, що є проклятим, через що і прирікав усіх близьких друзів на передчасну смерть. Спочатку Трейвіс став чимось на кшталт інтроверта, йому було неважко замкнутися в собі, вдовольнившись власним товариством.
До закінчення коледжу двадцятиоднорічний Трейвіс був уже затятим відлюдником, хоч, подорослішавши, став сприймати смерть своєї матері, брата та батька не настільки хворобливо. Він уже не вважав себе проклятим і не звинувачував у тому, що трапилося з його сім’єю. Він залишився інтровертом, не маючи близьких друзів, частково через те, що втратив здатність до формування та підтримання тісних стосунків, а частково тому, що вважав: що менше друзів, то менше горя і втрат.