— Я жив у емоційній ізоляції за звичкою та через самозахист, — сказав Трейвіс Ейнштейну.
Пес встав і пройшов кухонною підлогою ті пару метрів, що розділяли їх. Він протиснувся між ногами Трейвіса і поклав йому голову на коліна.
Гладячи Ейнштейна, Трейвіс продовжував:
— Я не знав, що робити після коледжу. На мене чекала служба в армії, і я записався добровольцем. Вибрав військову службу в силах особливого призначення. Мені таке подобалося. Можливо, тому, що там… було відчуття братства, і мені довелося завести друзів. Бачиш, я вдавав, що ні з ким не хочу зав’язувати тісних стосунків, але мені довелося, бо я потрапив у ситуацію, де це було необхідно. Я вирішив зробити військову кар’єру. Коли утворили загін «Дельта» — антитерористичний підрозділ, — я закінчував службу там. Хлопці з «Дельти» стали моїми справжніми товаришами, я міцно здружився з ними. Вони кликали мене «Мовчуном» або, навпаки, «Балакуном», бо я був скупий на слова. Але друзі в мене з’явились усупереч мені самому. І ось під час нашої одинадцятої операції загін вилетів до Афін, щоб очистити посольство США від палестинських екстремістів, які захопили його. Вони вбили вісьмох співробітників і продовжували вбивати заручника щогодини. На перемовини не йшли. Ми всіх швидко прибрали, але зазнали поразки: вони замінували будівлю. Дев’ять чоловік із мого загону загинули, один лише я вижив. З кулею у стегні і шрапнеллю в сідницях. Проте я вижив.
Ейнштейн підвів голову з колін Трейвіса.
Чоловіку здалося, що пес зі співчуттям дивиться на нього, можливо, тому, що він хотів, щоб той так дивився.
— Це трапилося вісім років тому. Мені було двадцять вісім. Я покинув службу і повернувся до Каліфорнії. Я отримав ліцензію агента з нерухомості, позаяк цим займався мій тато, а на щось інше мені забракло уяви. В мене добре виходило, можливо, через те, що мені було байдуже, куплять будинки, які я продавав, чи ні. Я не тиснув на них і був геть не таким, якими повинні бути продавці. Проте факт зостається фактом: я став брокером, відкрив власний офіс і найняв продавців.
Так він познайомився з Паулою. Це була висока блондинка, яскрава і цікава людина. Вона так добре продавала нерухомість, що жартувала, ніби в минулому житті була представником голландських колоністів, які за безцінь викупили Мангеттен в індіанців. Паула божеволіла від Трейвіса. Ось що вона йому сказала:
— Пане Корнелле, сер, я божеволію від вас. Гадаю, це через вашу впевнену і мовчазну гру. Ви найкраща копія Клінта Іствуда, яку я коли-небудь бачила.
Спочатку Трейвіс не підпускав її до себе. Він не вірив, що здатен принести їй нещастя, принаймні свідомо — тоді його дитячий забобон ще не проявився на повну силу. Але Трейвіс боявся знову пережити біль утрати. Вагання Трейвіса не зупинили Паулу, і з часом він визнав, що закохався в неї. Тоді він розповів їй про свою гру в квача зі Смертю, хоча до цього ніколи ні з ким не говорив на цю тему.
— Послухай, — сказала Паула, — тобі не доведеться оплакувати мене. Я проживу довше, ніж ти, оскільки не звикла стримувати свої почуття. Всі можуть бачити мої нервові зриви, тому це радше я вкраду з десяток твоїх років.
Вони скромно пошлюбувалися чотири роки тому. Це сталося влітку, Трейвісу тоді виповнилося тридцять два. Він кохав її. Господи, як же він її кохав!
Трейвіс промовив до Ейнштейна:
— Ми тоді нічого ще не знали, але на момент весілля в неї вже був рак. Через десять місяців вона померла.
Пес знову поклав голову Трейвісу на коліна. Якийсь час той не міг промовити навіть слова.
Він випив ще пива і погладив пса по голові.
За мить продовжив:
— Після того я намагався жити звичним життям. Я завжди пишався своєю здатністю йти вперед наперекір усьому, приймати виклики, тримати хвіст пістолетом і все таке. Я ще рік керував агентством нерухомості, але більше не бачив у цьому ані найменшого сенсу. Тому я продав його два роки тому, перевів усі свої кошти в готівку і поклав у банк. Зняв цей будинок, а останні два роки провів… ну, в роздумах. І я став забобонним. Дивина, еге ж? Забобонний, як сам чорт. Бачиш, я пройшов увесь цикл і повернувся до того самого стану, що й у дитинстві. Я став небезпечним для своїх близьких. Але ти змінив мене, Ейнштейне, за один день. Присягаюся, тебе послали мені, щоб показати, яке життя таємниче, дивовижне і сповнене чудес. Лише дурень добровільно відсторонюється від нього і байдуже споглядає, як воно проходить повз.
Пес знову подивився на Трейвіса. Той потягнувся за бляшанкою, але вона виявилася порожньою. Ейнштейн пішов до холодильника і приніс ще одну.
Взявши пиво, Трейвіс запитав: