У неї почало крутити у шлунку, серце стукотіло наче шалене, і вона не знала, що відбудеться раніше — її знудить чи вона знепритомніє.
Повільно рухаючи її рукою вгору-вниз по своєму оголеному стегну, Стрек сказав:
— Я — те, що тобі потрібно, красунечко. Я можу подбати про тебе.
Вівсяне печиво склеїло її рот, наче глина. Нора сиділа з опущеною головою, але підняла очі, щоб подивитися спідлоба. Вона сподівалася зустріти когось, щоби покликати на допомогу, але в парку були лише дві молодих мами з дітьми, та й то надто далеко.
Піднімаючи її руку зі стегна і кладучи на голі груди, Стрек промовив:
— Як тобі сьогоднішня прогулянка? Тобі сподобалася місіонерська церква? Мммм. А як тобі цвіт юки біля суду? Гарно, еге ж?
Своїм холодним самовдоволеним голосом Стрек продовжував розпитувати про її враження від побаченого. Вона зрозуміла, що він слідкував за нею весь ранок — з машини чи пішки. Вона не бачила його, але, безсумнівно, він був там, оскільки знав про кожен її рух після того, як вона залишила будинок. Це налякало і схвилювало її більше, ніж усе, що він робив до цього.
Нора важко і швидко дихала, але все одно їй бракувало повітря. У вухах шуміло, але вона чітко чула кожне слово свого мучителя. Хоч Нора була готова вдарити Стрека чи роздряпати йому очі, її наче паралізувало. Вона була готова битися, але не могла, бо хоч її й переповнювала лють, але страх знесилював. Нора хотіла кричати, але не на допомогу, а від розпачу.
— Тепер ти гарно пройшлася, добре пообідала у парку і розслабилася, — промовив Стрек. — Знаєш, чого зараз тобі не вистачає? Ти знаєш, що зробить цей день просто пречудовим і особливим, кралечко? Ось як ми вчинимо: сядемо до мене в машину, поїдемо до тебе додому, піднімемося у твою жовту кімнату, заліземо в те ліжко під балдахіном…
Він був у її спальні! Напевне, вчора. Замість лагодити телевізор у вітальні, він прослизнув у спальню. Покидьок, він прокрався у її найінтимніше місце, вдерся в її останній прихисток і порпався у її речах.
— …на те велике старе ліжко. Я тебе роздягну, сонечко, роздягну і трахну…
Нора так ніколи і не змогла б пояснити, що надало їй відваги — жах від раптового усвідомлення, що Стрек проникнув у її притулок, чи від того, що він уперше лайнувся у її присутності (чи, можливо, все разом узяте). Але вона підняла голову, окинула його гнівним поглядом і виплюнула недоїдене печиво просто в його обличчя. Вологе місиво із крихт і слини прилипло до його правої щоки, повіки та бокової сторони носа, воно також застрягло у волоссі та поцяткувало лоб. Коли Нора побачила спалах гніву в очах та гримасу на його обличчі, то відчула напад жаху через те, що накоїла. Але водночас вона була у захваті, що змогла розірвати емоційні пута, які паралізували її; байдуже, що її вчинок розлютить Стрека і він захоче з нею поквитатися.
Стрек помстився їй одразу ж досить брутальним чином. Він досі тримав її ліву руку, тож Нора не могла викрутитися. Стрек так сильно стиснув її долоню, що в неї захрускотіли пальці. Господи, як їй було боляче! Але Нора не хотіла, щоб він отримав задоволення, побачивши її сльози, тому лише зціпила зуби і терпіла. На її лобі проступили краплини поту, і вона відчувала, що ось-ось знепритомніє. Проте гіршим від болю було дивитися у холодні блакитні очі Стрека, які сіяли тривогу в серці Нори. Стискаючи їй пальці, він утримував її не лише руками, а й холодним і якимось дивним поглядом. Стрек намагався втихомирити і залякати її. Господи, це працювало: Нора бачила в його очах безум, з яким вона б ніколи не впоралася.
Коли Стрек побачив її відчай, який, вочевидь, сподобався йому більше, ніж зойк від болю, то перестав стискати її пальці, але не дозволив висмикнути руку. Він сказав:
— Ти заплатиш за плювок у моє обличчя. І тобі це сподобається.
Нора промовила невпевнено:
— Я поскаржуся твоєму начальнику, і тебе звільнять.
Стрек лише посміхнувся. Норі було цікаво, чому він навіть не потурбувався витерти шматки вівсяного печива з обличчя. Проте через мить вона здогадалася: він хотів змусити її зробити це.
— Втратити роботу? А… я вже не працюю у «Водлоуз ТіВі». Звільнився вчора ввечері. Тому в мене є для тебе час, Норо, — промовив Стрек.
Вона опустила очі, не маючи сил приховати страх. Вона тремтіла так, що здавалося, скоро навіть її зуби зацокотять.
— Я ніколи не затримуюся на тривалий час на жодній роботі. Такому чоловікові, як я, дуже швидко все набридає. Я сповнений енергії. Окрім того, життя занадто коротке, щоб витрачати його на роботу, чи не так? Тому я трішки працюю, щоби призбирати грошенят, і тоді загуляю, як собі знаю. Час від часу я знаходжу таких жінок, як ти, які мають велику потребу в мені; вони моляться, щоб знайти подібного чоловіка, і я їм у цьому допомагаю.