Приголомшений такою пропозицією, Кловус приховав свою реакцію за глузливим сміхом:
— Наша емпра ніколи не вийде заміж за короля-безбожника! Багато потенційних кандидатів пропонували їй союз, але вона відмовила їм усім. — Він не став нагадувати, що й сам був одним із таких кандидатів. — Ілуріс ніколи не прийме такого, як ви.
Емпра зробила зневажливий жест, від якого жрець відчув себе приниженим.
— Не переживайте так, Кловусе. Це всього лише попередні обговорення.
У животі жерця затягнувся отруйний вузол. То вона направду серйозно поставилася до пошуку можливого миру з їхніми давніми ворогами! Кловус знав, що мусить зробити все можливе, щоб не допустити цього союзу.
83
Його тіло відновилося достатньою мірою для того, щоб він міг рухатися, чого було цілком достатньо. Та все ж Ласіс відчував себе лише сукупністю кісток і м’язів, загорнутих у виснажену плоть. Він пережив навіть більше, ніж міг витримати будь-який Хоробрий, але повернувся до Феллстаффа, як і обіцяв. Все-таки з ним іще не покінчено.
Ласіс поринув у глибокий цілющий сон на невідомий проміжок часу після того, як знесилений пришкандибав до Феллстаффа, проте більше не міг дозволити собі лежати і відпочивати. Він боявся, що вже минуло занадто багато днів і може бути занадто пізно.
Хоробрий збагнув, що його перевезли до замку. Хоча полум’я свічки було невеликим, Ласіс подумав, що впізнає кімнату, у якій перебував. Не знаючи, котра зараз година, але побачивши, що крізь вузьке вікно в кам’яній стіні пробивається лише тьмяне сіре світло, він відкинув вовняні ковдри. На ньому була тільки вільна сіра довга сорочка. Пов’язки і мазі покривали найбільш обморожені ділянки на його шкірі, проте справжні травми й шрами були глибоко всередині.
Коли він звівся на ноги, то його суглоби ніби закам’яніли, а м’язи болісно напружилися. Змушуючи ноги рухатися, Ласіс зробив непевний крок. Якщо вже він пройшов незліченні милі від замерзлих пустищ, пройтися коридором замку мало би бути легкою справою.
Коли він став рухатися вперед, його зір звузився до вузького кола попереду, проте Ласіс провів тут стільки років, що інстинктивно знав, куди йти. Час для нього розмився, і він не знав, як довго йшов і блукав пустками. Йому потрібно знайти короля Колланана і розповісти все, що він знає.
Коли до нього повернулася ясність, Ласіс усвідомив, що стоїть, притулившись до важких дерев’яних дверей особистого кабінету короля. Ширше прочинивши двері, він почув голоси і побачив тріскуче полум’я в каміні. Коли він зупинився, щоб втриматися за рипучі двері, то почув привітальні вигуки присутніх у кабінеті.
Колл Молот підхопився з-за свого столу і широкими кроками рушив йому назустріч, розкриваючи обійми. Королева Тафіра теж була там, разом із незнайомою Хороброю та дивного вигляду темноволосим чоловіком. Обоє незнайомців мали на обличчях татуювання... руни забуття?
У голові знову запаморочилося, і Ласіс притис онімілі пучки пальців до дерев’яного полотна дверей, аби втриматися на ногах. Коли інші кинулися до нього, він похитнувся, на мить почувши ревіння холодного вітру і побачивши білу сліпоту снігу, який заповнював порожній обшир.
Колланан стиснув Хороброго у своїх ведмежих обіймах, але обережно, щоб не розтрощити ослаблі кістки.
— Ласісе, розповідай нам все! Ти сказав, Бірч іще живий?
Тафіра теж опинилася поруч. Схопивши його за руку, вона запитала:
— Як наш онук зміг вижити? Де він? Люті схопили його?
Якусь мить Ласіс приходив до тями.
— Він у королеви Онн. — Голос Хороброго був слабким, але у його словах звучала страшна правда. — Мене теж утримували і намагалися вбити. — Зробивши глибокий вдих, він продовжив: — Та їм це не вдалося.
Хоробра та дивний чоловік стояли поруч, обоє мали стурбований вигляд. Ласіс здригнувся, коли побачив Лютого, згадавши Рокка та воїнів крижаних Лютих, але цей незнайомець відрізнявся від них.
Усе ще слабкий Ласіс чув, як думки та порожнеча, перемішуючись, ревуть у нього у вухах. Він все ще не повністю одужав, незважаючи на свої здібності Хороброго до зцілення. Ласіс зосередився на їхніх позначених татуюванням обличчях і, звузивши очі, звинуватив їх:
— Я знаю, що означає це татуювання. — Він подивився на Хоробру з коротким волоссям кольору кориці. — Я знаю, хто ти. Зрадниця. Злочинниця. Безчесниця.
Її зелені очі спалахнули.
— Ти не знаєш, хто я, і не знаєш, як зловжили цим символом! — Голос Хороброї став сердитішим. — Мене звати Елліель. Через могутнього лорда-васала на мене повісили всіх собак, а потім мене зрадив Хоробрий Уто. Він стер усі мої спогади, аби лише прикрити злочин лорда Кейда. Політика перемогла честь. А найгірше те, що він переконав мене у нібито вчиненому мною жахливому вбивстві, і я в це повірила. — Вона поглянула на Лютого. — Але завдяки Тону я тепер знаю правду.
Не ймучи віри словам Хороброї, Ласіс подивився на Тона.
— А ти хто? Крижаний чи піщаний Лютий?
— Ані той, ані інший, — відповів Тон.
Колланан запросив його зайти до теплої кімнати.
— Ласісе, заходь і присядь. Хоробра Елліель у мене на службі, а цього чоловіка я прийняв як нашого союзника. Ми маємо так багато запитань до тебе, але відповіді, які я хочу почути, стосуються мого внука. Це повністю змінює наші плани! Наші озброєні солдати вже готують наліт на фортецю крижаних Лютих на півночі. Ми не знаємо, чи зможемо відбити Лейк Бакал, але точно завдамо їм шкоди. Ми вдаримо по них.
Тафіра відвела Ласіса до крісла Колла біля каміна, і той важко опустився в нього. Хоробрий намагався зрозуміти сенс того, що сказав король.
— Ви плануєте наліт на ту фортецю? Даремна справа.
Коли Тафіра це почула, її обличчя напружилося. Вона обернулася до свого чоловіка.
— Цього я й боюся, Колле. Я не хочу втратити ще й тебе.
— Але ми мусимо щось зробити, — гарикнув король. — Особливо, якщо наш онук живий!
— Дозвольте розповісти... розповісти вам, що сталося, — почав Ласіс. Він торкнувся товстого, ледь загоєного шраму на шиї у місці, де королева Онн різонула його по горлу. Темні стіни змикалися навколо його свідомості й спогадів, і він ледве міг бачити людей у кімнаті та стурбовані вирази на їхніх обличчях. Він розповів, як потрапив у полон у Лейк Бакал, як бився з магами та воїнами Лютих, перш ніж його потягли далеко до замерзлих пустищ. Він описав, як бачив Бірча, переляканого і тремтячого, якого королева вважає за свою домашню тваринку.
— Але ж я бачив тіла хлопчиків під снігом, — сказав Колл, немов боячись повірити в почуте. — Я бачив маленьку дерев’яну свиню, яку сам колись вирізав.
— Томко і Бірч, — мовила Тафіра, — гралися з іншими дітьми в містечку. Ти не бачив облич під снігом. Можливо, це був котрийсь із їхніх друзів. У кожного з них була твоя різьблена фігурка.
— Крижані Люті забрали Бірча, — наполягав Ласіс.
Він пояснив, як королева скористалася ним, а потім викинула надвір, вважаючи мертвим... як він ледь зміг підтримувати своє життя за допомогою вродженої магії Лютого.
Слухаючи його розповідь, Елліель виглядала вельми занепокоєною.
— Це інстинкт. Такий самий глибокий цілющий сон — це те, що підтримувало моє життя, коли мене поранили в маєтку лорда Кейда.
Ласіс розповів, як вижив з допомогою мамулів, а потім про довгу і тяжку мандрівку сніговою пустелею аж до півдня.
— Хлопчик досі з крижаними Лютими. Перш ніж розсікти мені горло, королева Онн наказала своєму воїнові забрати дитину із собою у Лейк Бакал. Я не знаю, що вони збираються з ним робити, але він може бути там... як заручник або домашня тваринка.
— Ми нападемо на Лейк Бакал, — мовив Колл. — Якщо мій онук там, ми врятуємо його. — Сірий колір його очей став глибшим, коли він дивився на Тафіру. — Це не буде просто мстивим, безцільним ударом, аби лише нашкодити Лютим. Тепер у нас є мета. Ми повинні знайти Бірча!
— Ми так само можемо влаштувати той наліт, який ви планували, Володарю, — сказала Елліель. — Вдаримо по крижаних Лютих з усією люттю, але головний напрям атаки буде лише частиною плану, щоб відвернути їхню увагу від іншої мети. Тон зможе застосувати свою магію. — Вона поглянула на Лютого, потім кивнула на Ласіса. — Поки всі захисні сили крижаних Лютих будуть зосереджені на головному напрямі, менша група зможе проникнути у фортецю і спробувати знайти вашого внука.