Мамули заджерґотали і підійшли ближче, зачаровані. Розрізнені пожежі продовжували ширитися серед господарських будівель, і перші торочки полум’я досягли халуп із зовнішнього краю, але мамули не рушили з місця, щоб загасити вогонь.
З фортеці на замерзле озеро виїхав загін воїнів крижаних Лютих, аби напасти на вояків Колланана. Елліель зрозуміла, що їм слід братися до діла — і швидко.
— Ми маємо знайти Бірча. Кращої можливості точно не буде.
Ласіс квапливо заговорив до мамулів.
— Королева Онн тримає людину, хлопчика, в ув’язнені. Ми тут, аби врятувати його. Він з вами? У ваших будиночках? — Мамули заджерґотіли, розгублені. — Вона просила вас про нього дбати?
Пожежа продовжувала поширюватися, охопивши ще кілька халуп. Елліель нетерпляче промовила:
— Вони не розуміють тебе. Ми повинні шукати самі. — Хоробра пройшла повз істот і відсунула вбік подерту шкуру, що висіла на дверях найближчої хатинки. Усередині смерділо гниллю, згірклою олією та ще чимось їй незрозумілим.
— Бірч! — вигукнула вона. — Ми прийшли тебе врятувати. — У тьмяному приміщенні вона не побачила хлопчика, та й узагалі нікого не побачила. Хоробра поспіхом обшукала наступну хатинку, теж безуспішно.
Ласіс кидався від хатки до хатки, мамули повторювали рухи Хороброго, поспішаючи за ним і зазираючи у свої будинки, наче не знали, що може бути всередині.
Невдовзі Елліель переконалася, що у хатках мамулів дитини нема, і повернулася обличчям до неприступних крижаних стін.
— Якщо хлопчика немає серед мамулів, то ми повинні обшукати фортецю, поки можемо. — На замерзлому озері все ще вирував бій.
Ласіс кивнув.
— Рокк, можливо, тримає його як трофей. Мусимо проникнути всередину.
Зрозумівши, про що йдеться, трійко мамулів підбігли до секції крижаних блоків, яка була прозорою, а не молочно-синьою. Однак явних дверей до фортеці не проглядалося.
Елліель зняла золотий обруч із пояса.
— Немає часу щось придумувати. Ми проб’ємо собі шлях. — Вона міцно затиснула реймер навколо зап’ястя, відчуваючи, як укус золотих ікл тягне з неї кров і магію. Ласіс зробив те саме, і разом вони запалили вогонь навколо своїх рук. Стоячи пліч-о-пліч, Хоробрі змахнули руками, ніби то були вогненні тесаки. Вони били знову і знову, врубуючись у лід, перетворюючи лезами реймерів льодяну брилу на пару.
Вони прорубали отвір у стіні, й Елліель зазирнула всередину. У супроводі трьох охочих мамул, що слідували за ними наче зброєносці, Хоробрі увійшли до фортеці Лютих.
91
Незважаючи на обрану зовнішність та одяг, Заха залишався убивцею.
Він ішов по освітлених смолоскипами коридорах північного крила донжона, чуючи знадвору грім, завивання вітру і стукіт дощу. В донжоні пахло пліснявою та сіллю, а також димом від смолоскипів у коридорах.
Солдати Співдружності та цивільні робітники, які зазвичай проживали в цьому крилі, перебралися в казарми, чекаючи, коли небажані відвідувачі покинуть Фулкор. У донжоні то були найкращі кімнати, які міг запропонувати гарнізон, і сама емпра Ілуріс, здавалося, була задоволена.
Заха мав наказ від свого господаря, верховного жерця. Зараз Чорний вугор виглядав як звичайний ішаранський солдат і був одягнений як будь-хто з охоронців, які патрулювали зали. Ілуріс вважала себе тут у безпеці, вірячи конаґові на слово, довіряючи йому в їхніх відкритих переговорах.
Не спромігшись зрозуміти наслідків того, що вона вчинила, Ілуріс не розкинула сіті підозри достатньо широко. Кловус та його жерці могли б зміцнювати божків перспективою війни, але нерозсудливі дії емпри накликали би незліченні біди на саму Ішару. Чорні вугри були створені жерцями і для жерців; вони сильні, ці таємні асасини, пройняті магією, яку черпали із самої землі, і вони будуть віддано служити.
Заха служитиме.
Він рушив до покоїв емпри — просто ще один ішаранський солдат на патрулюванні. Чорні вугри могли рухатися абсолютно безшумно, використовуючи для захисту цілковиту невидимість, проте зараз причин для цього не було. Натомість головною зброєю Захи була підступність. Його чоботи голосно тупали по кам’яній долівці.
Шалапутка Семі оселилася навпроти кімнати емпри. Заха таємно спостерігав за дівчиною, коли та супроводжувала Ілуріс, відзначаючи її ненаситну допитливість, її небезпечну старанність. Чорні вугри не любили уважних людей, що можуть помітити те, що помітити не повинні. З нею потрібно бути обережним.
Хоча на годиннику було далеко за північ, підопічна емпри часто проводила час зі своєю покровителькою пізно вночі, обговорюючи різноманітні ідеї або бавлячись в ігри. Якщо так, Заха був готовий убити і Семі — це було б не більше, ніж супутня незручність. Коли сама емпра буде вбита, чого буде варта сирітка з вулиці?
Освітлений смолоскипами коридор був порожнім до самих зачинених дверей кімнати емпри, а по обидва боки від дверей стояли на чатах двоє бійців Яструбиної варти. Заха підходив повільно, вивчаючи їхні очі, зосередившись на своїх відчуттях. Бійці елітної Яструбиної варти були готові віддати свої життя — марно — задля захисту життя емпри.
Однак Чорні вугри спланували все заздалегідь. Один із двох чоловіків, які стояли біля дверей, подав йому таємний сигнал рукою, і Заха розслабився. Один охоронець залишився вірним емпрі, її усиновлений син, але інший був Чорним вугром, одягненим як боєць Яструбиної варти. Раніше того ж вечора цей Чорний вугор убив справжнього охоронця та прийняв його подобу. Тіло він, вочевидь, запхав у якусь комору або перекинув через стіну фортеці на поталу бурхливим хвилям. Заха знав, що ніхто не ставитиме занадто багато питань, щойно острів Фулкор наповниться криками і сум’яттям.
Він підійшов до двох чоловіків і побачив настороженість на обличчі справжнього бійця Яструбиної варти, що виднілося під вигнутим шоломом. Він відчував маскувальну магію, що повільно булькотіла у плоті іншого охоронця за його вдаваною подобою. Справжній боєць Яструбиної варти витяг меч, аби виглядати загрозливо, а Чорний вугор поряд із ним витягнув свій довгий бойовий ніж.
Заха не сповільнив кроки.
— Я маю повідомлення для емпри.
Справжній охоронець мовив:
— Вона попросила не турбувати її. Що в тебе за справа?
— Це не тобі рішати, — відповів Заха.
Без жодного звуку замаскований охоронець із силою встромив довгий ніж у бік свого напарника, пронизавши печінку, нирку і далі аж до самого хребта. У той самий час Заха скочив уперед, щоб схопити чоловіка за обличчя та затиснути долонею рота, придушивши всякий крик чи стогін. Умираючий боєць Яструбиної варти смикнувся, приглушено захрипів, намагаючись боротися і стікаючи кров’ю, після чого Заха та його побратим Чорний вугор тихо вклали його бездиханне тіло на підлогу.
— Він уже почав підозрювати мене, — сказав Чорний вугор. — Задавав надто багато запитань, але я не відповідав. Вочевидь, вони були друзями.
— Ще одна хороша деталь — убитий охоронець, — відказав на те Заха. — Вони знайдуть його тіло тоді ж, коли знайдуть і її. Коли зміна варти?
— Не раніше, як через годину. Матимеш багато часу.
Заха кивнув на двері.
— Вона спить?
— Не спить, але там тихо. Думаю, переглядає документи.
Заха зняв шолом, поклав його на підлогу, а тоді перевірив вигнутий меч, що висів у нього на правому стегні. Він послабив вкриті шкірою обладунки на грудях так, щоби тілу було куди рости. Потім вдихнув і прикликав свою формувальну магію, розтягуючи кістки, стаючи вищим, подовжуючи обличчя. Немов скульптор, він формував свою плоть, змістивши вилиці, зробивши довшими очі, змінивши колір волосся. Тепер у коридорі стояв геть інший, високий чоловік, у якому легко можна було впізнати Уто з Рифу.
— Традиційний одяг Хороброго пасував би краще, — пробурмотів він, торкаючись вилиць, рота, тицьнувши пальцем у підборіддя, щоб підправити дрібні деталі. — Але це було б занадто очевидно. — Він розглядав Чорного вугра. — Ти повинен піти. Згідно з нашим планом, мене мають побачити. Нам потрібні свідки, які звинуватять Уто. Але якщо мене побачать з тобою, то мені доведеться тебе вбити як бійця Яструбиної варти.