— А, хлопчик! — Ерес глузливо всміхнувся. — Королева Онн і досі тримає його в північному палаці.
Елліель застогнала з досади і знову атакувала своїм вогнем, але маг відбив його. Троє мамул, що вели їх, здавалися паралізованими від страху.
— Ні, він має бути тут! — закричала вона.
Ласіс засумнівався.
— Навіщо Онн утримувати його там? Вона сказала, що Рокк поверне його до Лейк Бакал. Я сам чув.
— Рокк виявився надто нетерплячим. Королева Онн вважала, що він уб’є дитину, як я зараз вб’ю тебе. Вона захотіла більше погратися з малим, обтесати його.
Із гнівним криком Елліель вгатила по магу, проте Ерес відбив її напад, її реймер залишив глибокий слід у замерзлих блоках стіни. Відбиваючи новий напад з боку Ласіса, маг зітхнув так, ніби вся ця битва була марнуванням його часу.
А тоді, ніби по якійсь дивній домовленості поміж себе, троє мовчазних мамулів раптом шмигнули вперед з несподіваною спритністю. Вони тримали невеликі гострі ножі зі слонової кістки. Мамули ошелешили Ереса, колючи його в литки й стегна, завдаючи невеликих, але болючих ран.
Маг роздратовано закричав і плеснув у долоні, прикликаючи магію. Хвиля холоду вмить заморозила мамулів. Вони розсипалися на крижані кристали кольору плоті, розкришене м’ясо посипалося на долівку.
Елліель і Ласіс не змарнували жертву мамулів. Тієї ж миті, коли маг відволікся, вони обоє кинулися вперед і разом змахнули своїми реймерами. Вогонь Елліель відчахнув магові голову, залишивши лише димний обрубок на його плечах. Коли голова Ереса впала на замерзлу підлогу, його обличчя виглядало настраханим. Щоб довершити справу, Ласіс завдав сильного удару і розсік його груди навпіл. Мертвий маг упав, і кров з його ран обернулася на дим.
Хоробрі зморено й розчаровано перезирнулися.
— Якщо Бірч досі в північному палаці, ми нічого більше тут не зможемо зробити. — Елліель подивилася на заморожені залишки тіл убитих мамулів. — Але він усе ще живий.
— Нам потрібно йти на північ, та вже не сьогодні, — сказав Ласіс. — Тепер мусимо тікати звідси, щоб повідомити короля Колланана. Мамули допомогли нам, і їхня жертва не має стати даремною.
— Вибираймося звідси, — промовила Елліель.
Вони залишили реймери запаленими на той випадок, якщо доведеться битися, щоб вийти із фортеці. Разом вони мчали коридорами назад, повертаючись на свободу.
94
Ауґи, керовані мисливцями з числа піщаних Лютих, неслися пустелею в погоні за пораненим драконом. Королева By мчала впевнено, її топазові очі блищали, обличчя було сповнене одержимістю та радістю. Вона зажадала, щоб Адан і Пенда теж сідали на рептильних істот і слідували за мисливським загоном.
— Тут усюди небезпечно. Я наполягаю, аби ви їхали з нами, щоб я, за потреби, могла вас захистити.
Ауґи, здіймаючи пил і пісок, мчали пустелею, рухаючись уздовж темної гірської гряди.
Над головою у вишині ревів дракон — але він уже був поранений, крило порване, довгий шипастий хвіст відірваний, що змушувало його летіти вельми незграбно.
— Звір розривається між потребою тікати, — мовила Пенда, — і бажанням повернутися назад і вбити нас усіх.
На це Адан відповів:
— Люті ніколи не дозволять йому втекти.
— Кра, бажання Лютих можуть не мати тут особливого значення, хіба що їхня магія потужніша, ніж я підозрюю. — Вона озирнулася, проте ніде не побачила свого ска. Ксар ховався.
З легенів дракона вирвався лункий рев. Маги Лютих підняли руки і задіяли свою пустельну магію, запустивши в нього зоряні спалахи. Монстр спробував ухилитися від сліпучих сплесків світла.
— Заганяємо його! — закричала королева By. Її воїни-Люті розсипалися по піску, охоплюючи дракона дугою і женучи своїх ауґів ще швидше.
Адан схопився за сідло, коли його ауґа понісся вперед. Він витягнув меч, а Пенда — свій бойовий ніж. Навіщо By взагалі притягла їх сюди? Хотіла просто познущатися? Невже вона очікувала, що вони допоможуть битися з такою страхітливою істотою? Якщо By спостерігала за ними, щоб оцінити бойові вміння людей у майбутній війні, то Адан розумів, що вона буде дуже розчарована.
Дракон понісся вниз, б’ючи величезними подертими крилами і випустивши кігті. Адан був упевнений, що звір вихопить одного з воїнів Лютих і розірве його разом з його ауґом у повітрі, проте, коли дракон закричав, наблизившись до них, і роззявив пащеку, піщані Люті привели в дію пастку.
Зневажливо сміючись, Кво і By зістрибнули зі своїх ауґів на пісок і вдарили кулаками по нагрітій поверхні. Стовп піску та пилу зметнувся вгору прямо в дракона, поглинувши та засліпивши істоту. Так само вчинили і два маги Лютих — гупнули ногами по поверхні пустелі, тягнучи магію з-під землі, і викликали піщаний гейзер, який врізався у величезного звіра.
Дракона відкинуло вгору, він спробував загальмувати, б’ючи крилами і вигинаючи зміїну шию. Ошелешений і розлючений, він полетів до розташованих неподалік чорних гір, шукаючи там сховку. Піщані Люті кинулися за ним в погоню на своїх ауґах.
Коли в пошуках укриття дракон наблизився до гребінчастих скель, Аксус піднявся на один зі скелястих виступів. Він запустив потужну вібрацію крізь самі гори. Зі схилів скель почало відколюватися і розлітатися каміння; вал кам’яних уламків здійнявся у повітря і обрушився на дракона. Скельні каменюки трощили його крила, його лускату шкіру, ранячи його ще більше. Аданові здалося, що кров дракона схожа на чорну олію.
Два валуни вдарили в основу крила і зламали порожнисті кістки, що змусило дракона безладно забити крилами і перекинутися в повітрі. Не в змозі утриматися на височині, звір молотив розірваним крилом, а інше крило просто вело його по спіралі вниз, аж поки він не врізався в поверхню пустелі на краю гір.
Опинившись серед теплових мерехтінь і піднятої пилюки, Адан прикрив очі. Йому здалося, що він побачив, як шматки дракона відділяються і розсіюються, перетворюючись на летючі тіні, на якісь темні фрагменти, що розлітаються, наче химерні птахи.
Королева By мчала стрілою, спрямувавши свого ауґа туди, де впав дракон. Б’ючи крилами, з усіх сил намагаючись підвестися, він підняв свою зміїну голову, клацаючи щелепами з величезними іклами.
Адан притримав Пенду на безпечній відстані, а от Лютих нічого не стримувало. Два маги підійшли до збитого звіра і зупинилися там, де він вже не зміг би їх дістати. Вони викликали свою магію, і з піску здійнялися мерехтливі зелені лінії, які, мов мотузки світла, з’єднувалися і перехрещувалися, утворюючи сітку, яка потягла дракона до землі, зв’язуючи його.
Звір опинився у пастці. Він помирав. Його зламане крило розвалилося, шкірясті клапті розповзалися.
Пенда послала свого ауґа вперед.
— Ми повинні стати свідками цього, Старфолле. Подумай проте, що ми зможемо розповісти нашій дитині! — Пенда анітрішки не боялася.
Адан не міг дозволити їй залишитися одній.
— Я цього не пропущу. — Він помчав уперед, тримаючись поруч із нею.
By підійшла до переможеного дракона, тримаючи в руках спис із обсидіановим наконечником і чорний меч. Вона встромила спис глибоко в лускаті груди дракона. Вмираючи, звір пручався, намагаючись вирватися з-під дії енергетичних джгутів, які утримували його. Підійшовши ближче, королева підняла свій чорний меч.
Кво, бажаючи приєднатися до неї, підняв власний клинок.
— Зачекай мене, сестро!
Не зупиняючись, він змахнув мечем, рубанувши по основі довгої шиї лускатого звіра. By встромила меч під підборіддя дракона, проштрикнувши йому голову.
Монстр здригнувся, смикнувся, а тоді сконав.
Адан і Пенда поспішали на своїх вайлуватих ауґах, зачаровані величним драконом. Тіло рептилії скорчилося і смикнулося, потім зануртувало так, наче ожило в тисячі окремих частин. Адан раптом подумав про труп, що кишів личинками. Шматки мертвого дракона звивалися і розповзалися, занурюючись у пісок, ніби звір гнив просто на очах, залишаючи по собі лише порожнисті рештки.
Коли Адан і Пенда зупинили своїх ауґів та спішилися в пилюку, від туші дракона зостався хіба що каркас вигнутих кісток та зелена луска, вкрита чорними плямами. Труп обсипався сам по собі, і залишилися тільки череп з уламками рогів, зуби та багато луски.