Сяюче зелене павутиння, що утримувало вмираючого дракона, поступово розпалося, перетворившись на туман блискіток.
Упершись руками з гострими нігтями у вузькі стегна, королева By стала ногою на рештки великого драконового черепа, натиснувши п’ятою. Тонка, наче шкаралупа яйця, кістка легко зламалася, і королева відштовхнула череп убік.
— Дракони — крихкі створіння, хоч і вважають себе страхітливими.
Її брат заліз всередину скелета, висмикнув реберну кістку і розмахував нею в повітрі.
— Що з ним сталося? — запитав Адан. — Я ніколи не бачив нічого подібного.
Золотаве волосся королеви By розвівалося на вітрі, незаплямоване потом або пилом.
— Люди, чи пам’ятаєте ви легенди? Чи розумієте ви, чим є дракон?
— Ми думали, що дракони — це міф, — сказала Пенда. — Очевидно, ми помилялися.
— Дракони є фізичним проявом зла і ненависті. Вони є втіленням темних, отруйних емоцій, від яких очистився Кур. Дракон складається з усіх цих жахливих речей, що стали його плоттю. Ми можемо вбити фізичний прояв, але зло залишається у світі.
— Але ж ви сказали, що це не Оссус, — нагадав Адан.
Кво хихикнув.
— Звичайно ж, ні. Подивіться на цю немічну істоту.
Навіть розсипавшись на піску, туша була завдовжки не менше п’ятдесяти футів, а сама лише голова розміром з віз.
— Це лише частинка Оссуса, — сказала By. — Однак завдяки їй ми чудово розважилися, чи не так? Тепер, коли Оссус заворушився, їх буде більше. У нас будуть й інші полювання на драконів.
By нагнулася до роззявленої пащеки розтрощеного черепа і вирвала один із гострих зубів, затиснула його в долоні, потім пройшла вздовж шиї дракона туди, де залишилися найтовстіші, найбільші луски. Вона висмикнула луску, яка не дуже міцно трималася, — вигнуту і трикутну, розміром з людську голову.
До лівої руки в неї все ще був прикріплений її власний набагато більший щит, який вона підняла, щоб показати Аданові.
— Це луска Оссуса. — Вона постукала кісточками пальців об щит, потім простягла йому меншу луску. — Я дарую цю меншу луску тобі, Адане Старфолле, королю Судерри, як трофей на згадку про ваше перше полювання на драконів з нами. — Потім вона подарувала зуб Пенді. — І тобі, Пендо Орр, королево Судерри. Нехай твій розум завжди буде гострим, як зуб дракона.
Пенда прийняла ікло, що ледве помістилося у її долоні. Адан тримав луску, відчуваючи, наскільки легкою та твердою вона була.
— Ви повинні коли-небудь піти з нами на інше полювання, — промовив Кво. — Наступного разу ми дамо вам зброю, і ви зможете битися поруч із нами.
Адан відчув неспокій і глянув на Пенду.
— У нас, мабуть, вже не буде можливості взяти участь у наступному полюванні на дракона. Наша дитина скоро народиться.
Кво хихикнув, а потім твердим голосом сказав:
— Так, і ваша дитина може народитися у світі, де люди повинні знати, як битися з драконами.
— Тоді ми обов’язково навчимо дитину це робити, — сказала Пенда. Оскільки кістяк більше не цікавив королеву By, вона рушила до свого ауґи. Кво тримався поруч із сестрою і скочив у сідло власної їздової рептилії.
— Ми організуємо, щоб вас повернули назад до Баннрії. Це було вельми корисно. Я сподіваюсь, ви розважилися.
Адан і Пенда сіли в сідла, відчуваючи непевність, намагаючись зрозуміти, свідками чого вони стали і навіщо все це.
Проїжджаючи повз них, Кво потягнувся, щоб поплескати Адана по плечу:
— Тепер ми союзники.
95
Попри пізню годину, Семі не поринула у глибокий сон. Вона рідко собі це дозволяла. Зростаючи на вулицях Прірарі, дівчина звикла бути обачною. У якій би непримітній норі чи заваленому сміттям провулку вона не опинялася, її завжди хтось переслідував: банди, які хотіли її скривдити, вуличні злодії, які мали намір її пограбувати, хоч красти в неї було нічого, розпусні старигани, які хотіли накласти руку на худорляву вуличну дівчину.
Семі ніколи не втрачала пильності, навіть після того, як емпра Ілуріс узяла її під своє крило, навіть після того, як стала ситно їсти, одягатися в чистий одяг і спати в просторій кімнаті. Дівчина не могла до кінця повірити в нові обставини, в яких опинилася, і не вірила, що це надовго.
Тепер, на цьому відкритому всім вітрам скелястому острові просто посеред моря, Семі залишалася пильною навіть за замкненими дверима своєї кімнати. Вона не була певна, що взагалі знає, як розслабитися. Попри наявність ішаранських воєнних кораблів, солдатів і вірних бійців Яструбиної варти, Семі замкнула двері на засув і подбала, щоб під подушкою був ніж, а під рукою — важкий камінь.
Почувши звуки бійки поблизу і приглушений крик, вона миттєво прокинулася. Долинув брязкіт мечів, тріск деревини. Схопивши з-під подушки ніж, вона вислизнула зі свого ліжка і босоніж кинулася до дверей, прислухаючись, але не наважуючись зняти засув. Ще ні. Вона притиснула вухо до дерев’яних дверей і почула тупання кроків, звуки боротьби, сигнал тривоги.
Потім ще один крик — крик емпри!
Всього лише місяць тому дівчина заблокувала би двері, пересунула б ліжко і скриню з одягом, щоб забарикадуватися в кімнаті, а потім забилася б у безпечний куток з виставленим перед собою ножем. Але хтось напав на емпру! Знаючи, що Ілуріс, її наставниця, її подруга, потребує допомоги, Семі вибила поперечину з місця, розчахнула двері і побігла освітленим смолоскипами коридором, по якому інші солдати теж збігалися на звуки бою.
Один із бійців Яструбиної варти емпри лежав мертвим на підлозі перед дверима її кімнати. Семі відчула запах диму. Двері було вибито.
А бійка тим часом тривала. У кімнаті нападник намагався битися в гущі солдатів у вихорі ударів і клинків. Йому вдалося вискочити з покоїв емпри, і Семі побачила його — це був високий чоловік з дивними рисами, зовсім не ішаранець і точно не один із Яструбиної варти. Вона впізнала широке обличчя, мигдалеподібні очі, металево-сіре волосся. Це Уто, Хоробрий, що супроводжував конаґа Конндура, але зараз він був одягнений в обладунки звичайного ішаранського солдата.
Б’ючись з охоронцями, у руці він тримав вогонь. Семі знала, що Хоробрі використовують якусь вогняну магію Лютих, щоб спалювати своїх жертв. Із криком вона здійняла ніж і ринулася в бійку. Хоробрий кинув на неї погляд, і цього було достатньо, аби Семі закарбувала в пам’яті його риси, а потім він метнувся у бік сходів у дальньому кінці коридору, охоронці погналися за ним.
Вона хотіла наздогнати й убити його за все, що він зробив, однак її погляд зупинився на мертвому бійці Яструбиної варти, який лежав на підлозі. Вона зрозуміла, що найважливіше зараз знайти і захистити Ілуріс.
— Емпро!
У кімнаті стояв густий дим, і Семі побачила, що горить ліжко. Письмовий стіл перевернутий, попіл від палаючих паперів витав у повітрі.
А потім вона відчула запах крові, густий і важкий.
На крики емпри солдати зреагували швидше, ніж очікував Заха, і тепер йому довелося битися за своє життя, але він робив це багато разів і раніше. Йому ще належало виконати до кінця завдання, яке йому дав жрець Кловус.
Чорний вугор не міг допустити, щоби його схопили або вбили, бо тоді його розкриють як самозванця, а це зруйнує плани жерця. Це було неприпустимо.
Сама ж емпра не померла, проте він бачив її пробитий череп, кров, яка витікала з вух, і знав, що вона навряд чи переживе такий сильний удар по голові. Емпра з пошкодженням мозку або в стані коми буде однаково корисною для Кловуса, припустив він.
Заху більше непокоїла дивна сила, яку вона прикликала. Та сила проявилася швидко й мала цілком певний намір. Якесь захисне заклинання? Емпра Ілуріс ніколи не виявляла здібностей до магії, проте вона викликала цей невидимий удар, кипучу, ледь помітну сутність, яка вирвалася з неї і відкинула його назад... Це було схоже на божка.