Тепер, коли Заха мчав коридором, все більше віддаляючись від кімнати емпри, справжні бійці Яструбиної варти переслідували його, оголивши мечі. Наразі він своє діло зробив. Його побачили і впізнали. Тепер Заха мусив зникнути, навіть якщо це означало, що він повинен вмерти... за умови, що ніхто не знайде його тіла.
Бійці Яструбиної варти, охоплені жагою помсти, неслися за Захою. Один наздогнав його, різонув кінчиком меча, проте Заха вивернувся, випустивши з руки ще один спалах полум’я. Він був уже слабким і виснаженим, його магія слабшала, бо острів Фулкор був далеко від життєдайних берегів Ішари, проте вогонь обпалив охоронця і змусив його відсахнутися, радше з переляку, ніж від болю. Свідки запам’ятають полум’я в його руці і вирішать, що воно було випущено з реймера Хороброго.
Засліпивши охоронця полум’ям, Заха сильним ударом чорного меча проштрикнув груди бійця. Витягнувши клинок, він відкинув умираючого чоловіка на двох охоронців, що бігли слідом.
Він не міг битися тут, в обмеженому просторі, у цих коридорах і кімнатах. Охоронців набіжить іще більше, і навіть Чорний вугор не зможе впоратися з ними всіма. Якщо влаштувати ще більшу різанину, то жрець Кловус буде невдоволений — і божки теж.
Заха добіг до кам’яних сходів у кінці коридору, піднявся на два поверхи і вибіг на плаский відкритий дах, що був вищий за стіну, яка оточувала фортецю по периметру. Коли він кинувся у нічну імлу, то побачив караульного Ослера та десятьох солдатів Співдружності, які, оголивши зброю, бігли з іншого крила на спільний для всього донжона дах.
На відкритому подвір’ї тривожний дзвін продовжував бити крізь звуки грому, закликаючи гарнізон до зброї. З даху Заха побачив, як більше сотні ворожих солдатів збігалися звідусіль по залитому дощем двору, розбризкуючи калюжі. Ішаранські солдати теж не залишилися осторонь. Усі на острові були готові до зради, але ніхто не був готовий до нього.
Чорний вугор підняв меч, пригасивши поки заклинальне полум’я. Заха побоювався, що справжній Уто з Рифу може прибігти і розкрити його обман. Чорний вугор вже спричинив достатньо хаосу і мав усе це швидко закінчувати. Йому треба вибиратися.
Коли караульний Ослер та солдати його гарнізону з’явилися на протилежному боці даху донжона, бійці Яструбиної варти та звичайні ішаранські солдати вже вибігли за ним сходами нагору. Оскільки вони були ближче, Заха крутнувся і атакував їх, блискавично змахнувши мечем.
— Безбожний виродок! — крикнув один із бійців Яструбиної варти, кидаючись на Заху з напрочуд грамотною атакою. Заха завдав удару у відповідь, і кінчик його меча різонув чоловіка по шиї. Той упав, вхопившись за горло, кров юшила у нього між пальців.
Караульний Ослер, сивий бувалий вояка, який провів на острові Фулкор не одне десятиліття, наблизився із озброєними солдатами, що стали за ним, витягнувши мечі. Сам Ослер, зупинившись, невпевнено спитав:
— Уто з Рифу? Кров предків, що ти робиш?
— Він убив емпру! — вигукнув за його спиною боєць Яструбиної варти, проштовхуючись на дах із новим загоном солдатів.
Ослер виглядав настороженим, але зацікавленим.
— Уто, конаґ наказав тобі це зробити? Чому на тобі форма ішаранського солдата? — Його губи тремтіли, показуючи криві зуби. — Ти справді вбив кляту емпру?
— Це Уто! — закричали інші солдати Співдружності, а тим часом ішаранські бійці наблизилися до нього ззаду.
Заха стояв на краю даху. До широкої оборонної стіни, що проходила нижче, було десять футів, а за нею він побачив довгий стрімкий схил зі скель до здиблених рифів унизу.
Розпалений і червоний від натуги жрець Кловус піднявся на дах за ішаранськими солдатами.
— На емпру напали, її покої у вогні... — Його напускне хвилювання було вельми переконливим. — Це Хоробрий, підручний конаґа! Він командував цим нападом.
Заха знову змусив полум’я з’явитися у себе в руці і яскраво спалахнути. Караульний Ослер підняв меч, захищаючись, але його обличчя викривилося в дивній розгубленості.
— Це не твій реймер. І навіщо б Уто..? Ти не...
Заха знав, що з цим треба швидко покінчити. На дах збігалося все більше людей, і він зрозумів, яким повинен бути наступний крок. Шаленим боковим ударом він обезголовив караульного Ослера. Сивий чоловік усе ще щось кричав, коли його голова відлетіла вбік. Заха випустив спалах вогню, кинувши його з руки, в надії засліпити людей під зливою.
Потім він стрибнув.
Кловус почув крики. Він знав, що вуличне дівчисько Семі все ще з емпрою, але не думав, що Заха схибить. У Чорного вугра не повинно виникнути труднощів із вбивством жінки, особливо після того, як її охоронців відволікли.
Веремія, яка здійнялася в результаті нападу, була саме тим, на що він сподівався, і обличчя Хороброго конаґа побачили достатньо свідків. Втілення плану почалося і стало неминучим. Звичайно, справжній Уто наполягатиме, що має алібі, та й Конндур поручиться за свою людину, проте це вже не мало жодного значення. На той час почнеться такий розгул насильства і хаосу, що ніхто не ставитиме хитромудрих питань. А коли Кловус переконає жменьку ішаранців, вони вже самі поширять цю легенду після втечі з острова Фулкор. Давно вкорінена ненависть вступить у гру.
«Уто» вбив старого караульного, і за мить на даху заблищав цілий ліс оголених клинків та гострих списів. Маючи таку велику кількість бійців проти себе, можливо, навіть Чорний вугор не вижив би. Заха, все ще з обличчям Уто, повернувся до Кловуса. Їхні погляди зустрілися, і жрець швидко кивнув.
Перш ніж солдати Співдружності та охоронці Ішари встигли підійти до нього впритул, Заха кинувся до краю даху і стрибнув, пролетівши футів десять до розташованої нижче широкої стіни фортеці. Знову сяйнула блискавка, і Заха приземлився на ноги, готовий продовжити боротьбу. По верху стіни до нього бігли інші солдати гарнізону з мечами напоготові.
Кловус і решта солдатів побігли до краю даху, вдивляючись униз. Там, на стіні, низько пригнувшись, застиг Заха, а тим часом солдати бігли до нього з обох боків, не залишаючи шляхів відходу. Чорний вугор зрозумів, що йому робити. У раптовому спалаху блискавки Кловус побачив, як шкіра чоловіка стала білою і твердою за мить до того, як він стрибнув убік, перемахнувши через край стіни. Він каменем полетів униз з високої скелі.
Солдати гарнізону підбігли, вдивляючись у темні води далеко внизу.
На даху донжона у розлючених бійців вирвався стогін, у якому змішалися гнів і розчарування. Один із солдатів гарнізону став навколішки біля обезголовленого тіла караульного Ослера, а потім з ненавистю підняв очі на ішаранських солдатів та бійців Яструбиної варти. Жадаючи крові, бійці Співдружності підняли мечі і рушили на своїх давніх ворогів. Ішаранці приготувалися захищатися.
Кловус здригнувся. Він спричинив саме те, чого хотів. Тепер він сподівався, що йому вдасться покинути цей дах живим.
Навколо підніжжя острова морські хвилі пінилися над зубчастими рифами. Море було бурхливим через грозу, і на мокру скелю одна за одною накочувалися білі піняві хвилі.
Заха випірнув і поплив проти течії. Він більше не міг підтримувати заклинання скам’яніння, яке ненадовго перетворило його м’яку шкіру на панцир. Виживши після стрибка, він позбувся зброї і скинув важкі обладунки. Тепер він плив потужними гребками, рятуючись від бурхливої течії та нищівного прибою. Наступна хвиля, налетівши, вдарила його об виступ гострого коралу, і він відчув, як від удару роздерло його тепер вже м’яку шкіру.
Він доклав ще більше зусиль. Невдовзі йому вдалося вибратися із найбурхливіших хвиль, і він поплив далі штормовими водами. Заха прикликав всю енергію, яка могла йому знадобитися, бо Чорний вугор ніколи не здається. Він поплив до далеких ішаранських кораблів, які стояли на якорі. Заха виконав своє завдання і сподівався, що жрець Кловус буде задоволений.
96
Над озером Бакал займався червоний світанок. Геть виснажені, король Колланан та його вцілілі бійці зібралися на скелястому березі. Вершники сповзли зі своїх втомлених коней і, похитуючись, стояли на засніженій землі, важко дихаючи. Один чоловік упав на коліна і виблював.