Від міської стіни залунали далекі крики:
— Вершники повертаються!
Тафіра витягла ножі та різко кивнула ковалеві.
— Ці підходять. А тепер зробіть сотні таких. — Вона повернулася до Шадрі, її обличчя було сповнене надії та страху. — Ходімо привітаймо їх і подивімося, скільки повернулося додому.
Зодягнений у пом’ятий одяг Покл вибіг до них, і всі разом вони поспішили звивистими вуличками до північних воріт. По дорозі наближався великий загін вершників. Шадрі намагалася порахувати прибулих, але навколо них здіймалося надто багато пилюки.
— Різанини точно не було, моя леді, — зауважила вона. — Схоже, більша частина загону повернулася додому.
— Вони билися з Лютими! — не вірячи, засміявся Покл. Він вертівся від збудження. — Вони билися з Лютими і повернулися додому!
— Навіть один загиблий — це висока ціна, — сказала Тафіра, а тоді додала покірним голосом: — Проте це ціна, яку ми очікували сплатити. — Вона наказала широко розчахнути ворота, а відтак поспішила їм назустріч. Натовп навколо все збільшувався.
Попереду на Штормі їхав король Колланан. Королева Тафіра зупинилася з піднятими руками, вітаючи їх. Її переповнювали емоції, проте вона намагалася триматися гідно. Шадрі точно знала, що Тафірі хотілося би вибігти прибулим назустріч. Сльози радості наповнили очі королеви.
Шадрі з полегшенням видихнула, побачивши Елліель і Тона, що їхали одразу за королем. Широко посміхаючись, вона замахала їм обома руками, лише зараз усвідомивши, наскільки хвилювалася за двох своїх друзів.
Загін наближався, виснажений та запилюжений, але сповнений бажання швидше повернутися в місто. Лорд Бален та його Хоробрий їхали позаду схожого на ведмедя лорда Оґно, а решта бійців розтягнулася на дорозі у дві колони. В середині загону один з воїнів гордо підняв стяг Нортерри, а інший тримав прапор Співдружності. Коли вершники зменшили швидкість, проїжджаючи ворота, Шадрі розгледіла їхні приголомшені обличчя, брудні й спітнілі постаті, подерті плащі та побиті обладунки.
Король Колл зіскочив із сідла, і Тафіра поспішила йому назустріч. Він обхопив дружину руками в мовчазних обіймах, які тривали цілу хвилину.
— Битва була успішною, — сказав він. — Воїни Лютих не були готові зустріти нас. Вони нічого особливого не очікували, коли нас побачили, проте ми завдали їм удару. Сильного удару.
Шадрі підбігла до Елліель і Тона, засипаючи їх питаннями.
— Ми здобули перемогу, — мовила Елліель, не звертаючись ні до кого особисто. — Ми пошкодили їхню фортецю, вбили цілий загін крижаних Лютих. — Вона виглядала приголомшливо у своєму чорному однострої Хороброї, хоча її коротко підстрижене волосся кольору кориці все ще здавалося Шадрі дивним.
Колланан поглянув на темноволосого Лютого і кивнув на знак захоплення.
— Тон застосував магію і зробив більше, ніж я сподівався. — Він повернувся до королеви і похитав головою. Його голос затнувся. — Але нашого внука там не було. Ласіс і Елліель шукали його, поки ми відволікали їхню оборону лобовою атакою. Вони вбили мага Лютих і отримали потрібні нам відомості. — На його обличчі з’явився вираз радше рішучості, ніж досади. — Бірч усе ще в полоні у королеви крижаних Лютих далеко на півночі. — Він міцніше пригорнув Тафіру. — Але ми думаємо, що він досі живий. Надія ще є. Ми ще можемо його врятувати.
Очі Тафіри блиснули сльозами, і вона опустила голову на груди короля:
— Ми врятуємо його.
— Я хочу почути всю історію, кожну деталь, — сказала Шадрі досить голосно, щоб усі почули. — Я можу виступити в ролі хранительки і записати все дуже докладно. Ми можемо надіслати повний літопис усім лордам-васалам, а також конаґові в Конвері. Кожне святилище пам’яті отримає по примірнику.
— Кров предків, розповісти справді є що! — сказав Колл. — Але ти краще записуй усе швидко, бо незабаром буде набагато більше.
Шадрі вклонилася, відчуваючи збудження.
— Я у вашому розпорядженні, Володарю! Я запишу літопис, а потім зроблю ще один примірник, а тоді ще і ще, щоб цю історію ніколи не забули. — Вона подумала про сувору й бундючну головну хранительку Віколію з великого святилища пам’яті в Конвері, яку не вразила допитливість простої прибиральниці. Тепер Віколія точно буде вражена.
— Ти матимеш стільки паперу і чорнила, скільки тобі знадобиться, хранителько, — мовив король. Від його слів про її нову посаду у Шадрі потеплішало на серці. — Я розповім тобі свою історію, а тоді ти зможеш почути ще більше від Елліель, Тона, лордів, навіть від одного-двох солдатів.
— Від усіх, Володарю... я маю поговорити з усіма. Це важливо. Це ж спадок.
Колл ішов поруч зі своїм чорним конем, а тим часом його бойовий загін в’їжджав у ворота Феллстаффа.
— Це також може стати нашим останнім спадком. — Зацікавлені люди висипали подивитися на повернення солдатів, і Шадрі знала, що вже до вечора чимало версій подій розійдуться по корчмах, оскільки кожен солдат прикрашатиме власну частину історії.
Колл обійняв королеву за талію і повів їх усіх до замку.
— Перш за все, серденько, я маю написати довгий лист Конндуру. Настав час двом братам знову вирушити на війну. Колл і Конн, як тоді, коли ми були молодшими. Нам доведеться спішно скликати армії до Нортерри, аби захистити наші землі від крижаних Лютих. — Він знизив голос. — Конн знатиме, що робити. Я тільки сподіваюся, що ми зможемо протриматися тут досить довго, щоб підкріплення встигло прибути.
101
Адан і Пенда, запилюжені та втомлені, повернулися до Судерри в супроводі Кво і загону воїнів. Після полювання на дракона Лютим від перемоги паморочилося в голові.
Адан намагався переконати себе, що Люті не становлять явної загрози, а просто... дивні. Навдивовижу люб’язна королева By все так само хотіла союзу з людьми і навіть погодилася зустрітися з конаґом Конндуром, оскільки він представляв усю Співдружність. Як тільки Адан повернеться до Баннрії, то розішле звістки і організує відверту розмову між конаґом трьох королівств та королевою піщаних Лютих. Він також повідомить короля Колланана, що Нортеррі може бути надана допомога.
Повертаючись з пустелі, Пенда тримала свої думки при собі, проте Адан міг сказати, що дружина стурбована. Її ска, який повернувся відразу після закінчення полювання на дракона, так, наче нічого й не трапилося, сидів у неї на плечі. Ксар зосереджено хрумав великого жука, якого десь спіймав.
Коли вони нарешті досягли лісистих рубежів Судерри, Кво зупинив свого ауґа:
— Ось ваше королівство, Адане Старфолле. — Він вигнув брову. — Гадаю, ви знаєте дорогу додому?
— До Баннрії пів дня ходу, — відказала Пенда швидко, так ніби їй не терпілося, щоб вони знову залишилися самі. — З нами все буде гаразд. — Вона намалювала коло довкруж серця.
Задоволений, що здихався нудного обов’язку, Кво розвернув свою їздову рептилію, а за ним розвернулася і решта супроводу.
— Ми незабаром зв’яжемося з вами. Будьте готові долучитися до нас. — Він замовк, немов чекаючи ще чогось. Незручна мовчанка затягнулася. Адан не здогадався, в чому справа, і Кво нетерпляче додав: — Ми не збиралися віддавати вам наших ауґів. Звідси можете піти пішки.
Здивований Адан відповів:
— Але моя дружина вагітна.
— Твоя дружина сильна, мій Старфолле. — Пенда спішилася. — Ми можемо пройтися.
Побачивши вираз її обличчя, він не став сперечатися. Адан теж відчув би полегшення, опинившись подалі від Лютих.
— Я з радістю проведу час наодинці зі своєю дружиною. — Злізши з ауґи, він забрав свої речі та попрощався з Кво. — Дякую за незабутні враження.
Кво вхопив віжки ауґи Адана, а інший воїн забрав звіра Пенди. Рептилії форкали, висовуючи чорні роздвоєні язики. Не озираючись, дивний загін рушив геть, залишивши короля й королеву самих серед пагорбів.
Стоячи разом з Пендою на краю лісу, Адан узяв її за руку. Її губа тремтіла, ніби вона змогла нарешті вивільнити свої страхи.
— Кра, вони лякають мене до глибини душі!
Аданові теж було не по собі.