— Нерозумно блукати в Печі одній, — сказав Адан.
— Ґлік часто поводиться нерозумно, — мовила Пенда.
На зображеннях ска летіла далі і дісталася великого табору з парканами, хатками з глини, охоронцями, якими виявилися піщані Люті, а також... в’язнями-людьми — сотнями, а можливо, й тисячами. Вони були вкрай змарнілі, худющі від голоду, вкриті пилюкою, і всі тяжко гарували на своїх господарів. Піщані Люті нещадно підганяли їх, шмагаючи батогами.
Рука Пенди, у якій вона тримала комір, сіпнулася. Зображення з діаманта хитнулися в повітрі, ніби на них налетів сильний вітер. Потім ска полетіла вище, подалі від табору. Арі побачила Ґлік, яка, перелякана, тікала. Охоронці піщані Люті гналися за дівчиною, а інші заходили з другого боку каньйону, щоб загнати її в пастку. Вони неслися на ауґах, загрозливо здійнявши списи з обсидіану.
— Вони схожі на воїнів, які були з нами на полюванні на дракона, — сказав Адан.
Люті захопили Ґлік у полон, хоча дівчина пручалася, і дряпалася, і билася. У паніці ска полетіла геть, розсікаючи небо над пустелею, поки нарешті дісталася Баннрії, шукаючи Пенду Орр. Це Ґлік наказала ска шукати Пенду.
— Піщані Люті поневолили всіх цих людей, — мовив Адан, не ймучи віри побаченому. — Вона не хоче союзу: — він пригадав історії, які розповідали Утауки про порожні села, пропалих безвісти людей, зниклі каравани. — Усе, що нам говорила королева By, — брехня.
