11
Наступного ранку Колланан, готуючись їхати на північ, щоб побачити свою доньку й онуків, прилаштував чапрак[10] і підтягнув попругу на своєму темному бойовому коні, міцному мерині на ім’я Шторм.
Утаукський торговець в’їхав у внутрішній двір, сідлові в’юки його поні мало не розривалися від товарів на продаж. Колл упізнав лисіючого торговця.
— Дарґа, ти дуже вчасно повернувся до Феллстаффа! Тафіра каже, що наші комори майже порожні.
Круглі щоки Дарґи були червоні від ранкової прохолоди, він прив’язав поні за вуздечку до стовпця біля норовистого бойового коня.
— Володарю, у мене повний набір спецій. Дорогих і рідкісних. Сподіваюся, пані добре за них заплатить.
— Якби вона платила погано, ти б не повертався раз у раз.
Утаук засміявся:
— Кра, це правда!
Королева Тафіра вийшла з донжона у вишитій денній сукні, підбитій плямистим хутром.
— Ти привіз насіння кмину? Гостре листя карі? Чорну гірчицю?
— Усього потрохи, моя пані. — Утаук відкрив мішечки, щоб продемонструвати порошки і сушене коріння. Навіть із відстані кількох футів Колл відчув змішані запахи, деякі гострі, деякі гіркі, деякі солодкі. Торговець підняв міцними пальцями пакунок. — Червоний перець і жовтий перець, достатньо, аби змусити ваші очі лити сльози — очищає слізні канали, тому вам ніколи не доведеться плакати. — Він продовжував ритися у в’юках. — Мацис, гвоздика, мускатний горіх для випічки, навіть трохи насіння голубого маку.
Тафіра оглянула також інші мішечки й витягнула крихітний паперовий пакунок, відкрила його та понюхала.
— Шафран? Справжній шафран?
— Так, і кора цинамону, скручена та висушена. Усе отримане з великими зусиллями і витратами.
Вона знаюче поглянула на нього.
— Більшість спецій з Ішари. Ти торгував із фермерами, що вирощують спеції, в джунглях округу Джангарі? Чи купив спеції на ринку в Сереполі? — Вона понизила голос до застережливого тону. — Чи їх конфіскували з ішаранських кораблів під час набігів флоту Співдружності?
Дарґа намалював коло довкруж серця.
— Утаукські торговці зберігають нейтралітет, ми йдемо туди, куди хочемо. Я не зміг би визначити походження кожного пакунка, що лежить тут, моя пані.
Тафіра нахмурилася.
— Я хочу знати, чи ці спеції мають присмак крові, чи їх отримали шляхом піратства.
Вираз обличчя Дарґи став жорсткішим.
— Ви маєте на увазі кров людей Співдружності? Чи кров ішаранців? Крові пролито достатньо з обох сторін. Утауки все розуміють.
Тафіра не заперечила і відвела погляд, відклавши мішечки, що хотіла взяти.
— Це руйнує смак у будь-якому випадку.
Вийшовши з донжона, Хоробрий Ласіс проігнорував торговця й підійшов просто до свого короля. Він був одягнутий у своє звичайне вбрання з чорної шкіри та плащ для мандрів, на поясі — золота стрічка реймера та бойовий ніж.
— Я готовий їхати з вами, Володарю. Удвох ми можемо подорожувати так само швидко, як ви один.
Колл погладив меч при боці.
— Північна дорога широка і вторована, навіть якщо ми давно не чули новин з Лейк Бакал. Залишайся з Тафірою і допомагай вести побутові битви.
Хоча ці слова і не переконали Хороброго, він уклонився.
— Як скажете, Володарю. Я знаю, що ви вже багато разів там їздили, а я витратив багато років, відлякуючи зловмисників. Дороги безпечні. — На його обличчі з’явилася легка посмішка. — Ви здатні подбати про себе.
Нахилившись близько до Ласіса, Колл промовив:
— Ти добре служиш мені, Ласісе, але іноді чоловікові краще побути на самоті. Я хочу розібратися у власних думках.
Утаукський торговець, йдучи геть, усміхався, а Тафіра набрала достатньо свіжих спецій, аби поповнити кухонні запаси на місяці вперед. Прощаючись із дружиною, Колл обійняв її своїми м’язистими руками навколо талії і притиснув до себе. Вона закричала:
— Я вже не дурна романтична дівчинка!
— А для мене ти все така ж, серденько. — Він поцілував її, а потім заскочив на чорного бойового коня і виїхав з двору. — Ніколи не змінюйся!
Шторм попростував уперед, немов пишаючись, що вирушає у велику подорож. Колл покинув замок і поїхав через місто Феллстафф. Товсті оборонні стіни, що оточували місто, були зведені з поєднання природного каменю та ідеально оброблених блоків, вивезених із руїн Лютих. Він помахав охоронцям, виїжджаючи крізь північну браму, та попрямував головною дорогою в напрямку гір, які розкинулися вдалині. Ліси все ще були пишно вбрані золотавими осиками та червоними кленами, але вже за кілька тижнів листя опаде, залишивши дерева голими.
Милуючись красою, Колланан більше не думав про стару війну з Ішарою, радше міркував про свої землі та свій народ. Він думав про їхню доньку Джакі, яка із запального дівчиська-шибайголови виросла в прекрасну молоду жінку, що одружилася з міським головою Лейк Бакала, спокійним і дбайливим чоловіком на ім’я Ґаннон, який занадто пишався своїми вусами. Їхні двоє синів, Томко та Бірч, були чудовими та енергійними онуками; вони часто запрошували до своїх ігор сусідських дітей, створюючи ще більше безладу для матері.
У своїй сумці Колл віз вирізьблених дерев’яних тварин — лисицю, плямисту кішку, ведмедя і форель — це були подарунки для хлопців. Йому подобалося вирізати нові фігурки, поки діти спостерігали за ним із захопленням на обличчях. Він притискав собі до вуха м’який шматок сосни, примовляючи: «Послухай, тут усередині тварина! Я думаю, що це свиня. Краще я її визволю». Потім він вирізав тварину мисливським ножем, скидаючи завитки блідого дерева на підлогу, обтесував по краях, формував вигини, і виходила маленька свиня. Оскільки Томку вона дуже сподобалася, Колл був змушений вирізати ще одну, щоб Бірч не почувався знехтуваним.
Лейк Бакал було мальовничим містечком на березі гірського озера, оточеного крутими стрімчаками. Води озера були глибокі і блакитні, а довкола височіли скелі з кількома невеликими клаптиками пляжу поміж них. На початку осені рибалки збільшать вилов риби, щоб закоптити або засолити її на зимові місяці. Мисливці вполюють оленів у лісах, поки лісоруби складатимуть поліна для кожної хатини, а також, на додаток, для будинку міського голови. Щороку все повторювалося знову й знову, втішно і традиційно. Утауки мали приказку: Початок є кінцем є початком.
Колл розумів, що з настанням осені Джакі та її родина були надто заклопотані для візитів ввічливості, але їхнє мовчання все ж непокоїло його. Певно ж, інші мандрівники чи торговці прибували в його місто з Лейк Бакал? Але Феллстафф був великим містом, тож, можливо, він і не помітив їх. Він був зайнятий ремонтом даху донжона та встановленням нових поличок для зимової теплиці Тафіри.
За два дні він доїхав до гір, які здіймалися над озером Бакал. Небо стало сталево-сірим, температура впала. Біла пара клубочилася з його носа, і він натягнув на плечі підбитий хутром плащ, нахилившись уперед, аби втримати частину тепла від тіла коня. Колл чув, як сріблясті сосни шелестять на вітрі, а їхні голки ніби шепочуть якісь чутки.
Піднявшись на перевал, з якого можна було окинути оком озеро та містечко на віддаленому березі, Колланан побачив, що сталося страшне лихо.
Білі пластівці танцювали на вітрі, несучи завісу снігу, що летів з берега озера, а ще більше снігу кидало поривами вітру зі стрімкого високогір’я. Попри незвично теплу осінь, озеро повністю замерзло, його поверхня перетворилася на твердий сірий лід. Містечко було вкрите білим, ніби якийсь арктичний муляр щедро покрив його штукатуркою. Колл не бачив ані рибальських човнів, ані хоч якогось руху в місті. Доріжки снігу та льоду вкривали вулиці.
У ньому прокинулися бойові інстинкти, і він ударив п’ятами коневі в боки, посилаючи Шторма вперед. Що ближче він під’їжджав до містечка, то більше знижувалася температура.
Важко дихаючи, відчуваючи, як холод обпікає легені, Колл їхав усе швидше. Могутній бойовий кінь просувався крізь сніг, копита тупотіли по неприродному льоду, що вкривав дорогу. Колл натрапив на першу засипану снігом хатину, що стояла осторонь на краю містечка. За відчиненими дверима у незграбній позі лежало тіло жінки у фартуху, тепер вкрите простирадлом із льоду. На подвір’ї, обіч пониклої, заледенілої яблуні він побачив засніжені силуети двох бездиханних дітей та їхнього собаки.