Мамула дав першу-ліпшу миску Бірчу. Хлопчик витріщився на миску, наче це могла бути якась пастка, а тоді почав жадібно наминати їжу.
Сіра фігура безшумно віддалилася по замерзлій підлозі, уникаючи напівпрозорих різьблень Сут і Кура, які росли з підлоги.
Онн спостерігала, як мамула іде геть. Він служив справно, як і всі інші, проте мамули були взаємозамінними, це був витратний матеріал. Коли мамула дійшов до середини кімнати, Онн застосувала свою магію, надала потрібної форми льоду, і позаду мамули мовчки постала голова дракона, роззявивши пащеку з льодяними іклами.
Миска з дзенькотом випала з рук Бірча. Наляканий мамула розвернувся в ту саму мить, коли скульптура Оссуса різко пірнула вниз і проковтнула його, перш ніж зникнути у крижаній підлозі, наче це було глибоке озеро. Дракон щез під дзеркально-гладкою поверхнею.
Онн посміхнулася, коли розтоплювала всі фігурки, від яких залишилося гладке озерце, яке відразу замерзло. Вона глянула на Бірча.
— Тобі сподобалося? Ти засвоїв свій перший урок історії?
Очі хлопчика були широко розплющені, і він наче не знав, якої відповіді на питання вона хотіла почути. Вона пояснила:
— Коли ми викорінимо піщаних Лютих, дочок Раан, і коли вб’ємо Оссуса, щоб викорінити зло та жорстокість з цього світу, тоді Кур повернеться та візьме нас із собою до раю.
— Це може зайняти багато часу, — мовив Рокк.
— Тоді нам варто почати вже зараз. Кур не повернеться, поки ми не зробимо так, як він наказував. — Вона стишила голос до шепоту, який зазвучав наче холодний вітер, що вигравав музику навколо башт замерзлого палацу. — О, Кур має бути досконалим коханцем...
Рокк погладив її по руці.
— А поки в тебе є я, моя мила королево.
— Це погана заміна.
Бірч знову засопів, і вона наказала йому поводитися тихо. Він натягнув ковдру ще більше та присів, приготувавшись чекати.
Рокк поцілував її в щоку та пробігся кінчиком язика по шраму, що залишила її кузина.
— Я зроблю все можливе, моя мила королево. — Його більше не цікавили історія та легенди, а за кілька митей вони перестали цікавити і саму Онн.
20
Давно стемніло, і конаґ Конндур стояв під заспокійливим світлом зірок. Після страшної грози минуло два дні, але на оглядовому майданчику замку Конвера ще залишилося кілька калюж. Зорі мерехтіли, немов кубики льоду. Зазвичай він почувався тут відпочилим та розсудливим, проте сьогодні його думки були важкими, тож він намагався знайти відповіді угорі. Зорі були яскравими вогниками, іншими світами — можливим раєм, створеним старими богами Лютих. Конн не знав, чи вірив він у ці стародавні оповідки.
Він ліг на м’яку лаву, випростав руки вздовж тіла і дивився вгору так, ніби падав у небо. Лава поруч залишалася порожньою. Хай би скільки разів він приводив Мандана сюди, королевич скаржився на холод, казав, що година пізня і вони лише марнують час. На противагу йому Адан завжди поділяв батькове захоплення зорями.
Король посміхнувся, пригадавши одну темну ніч, коли Аданові було п’ятнадцять років. Вони обоє провели не одну годину в привітній тиші, спостерігаючи за метеоритним дощем, біло-помаранчевими смужками, що прорізали небо, а потім розсіювалися. Одна особливо яскрава пляма полум’я супроводжувалася пронизливим свистом і ляскаючим звуком, перш ніж зникла. Невдовзі після цього Адан оголосив про свій вибір прізвища — Старфолл, що означає Зорепад, — і ніколи потім не міняв своєї думки. Після того, як син став королем Судерри та помандрував у далекий край Співдружності, їхнє часте листування було сповнене несподіванок та цікавих ідей.
Проте лист, який Конндур отримав сьогодні, приніс набагато більш тривожні та бентежні новини.
Чому після тисяч років стародавня раса повернулася з глибин пустелі? Піщані Люті. Королева By. Імена та події з напівзабутих воєн здавалися тепер казочками для дітей, не більше того. Люті майже знищили себе в намаганні вбити міфічного дракона — й одне одного. Вони поранили Оссуса, загнали його глибоко під землю, а тоді билися одне з одним, що ледь не призвело до їхнього вимирання. Людям, що вижили, знадобилося дві тисячі років на відновлення землі, та ніхто й уявити не міг, що Люті коли-небудь повернуться.
Адан ніколи не вигадав би такої історії. Він ніколи не був схильний до надмірної тривожності, не зіщулювався від грому та блискавки... Згідно з його листом, королева піщаних Лютих застерегла, що людська раса повинна підготуватися до великої війни, навіть натякала на союз. Сотня Лютих прибули в Баннрію. Чи було їх більше? Наскільки значною була ця небезпека?
Але як Конн, будучи конаґом, міг непокоїтися через легенди та примарні попередження з далекого краю землі, коли Остерра побувала під прямим нападом ішаранців та їхніх могутніх божків? Лише дві ночі тому Уто звітував про огидний напад військового корабля на Міррабай, і це лише останній випадок у низці сутичок на морі, а ще про військові кораблі, помічені гарнізоном острова Фулкор, про пропажу мирних торгових та рибацьких суден Співдружності. Реальна загроза була цілком очевидною.
Конндур ледве міг стримувати гнів своїх лордів-васалів, а мешканці узбережжя були нажахані нападниками. Лорда Кейда від хвилювання мало грець не схопив через небезпеку, що нависла над його людьми, які жили на далекому північному узбережжі, і він вже використав свої запаси морських перлів для фінансування озброєння власної регулярної армії.
Але... Люті? Конн вважав повідомлення свого сина надзвичайно загадковим. Як конаґ Співдружності, він має зустрітися з посланцями піщаних Лютих, якщо вони повернулися. Та спочатку він мусить відбудувати Міррабай і захиститися від майбутніх нападів ішаранців.
Люті! Що це взагалі може означати?
Замок Конвера стояв високо на клиновидному стрімчаку над місцем злиття двох великих річок. Ріка Блакитновода починала витік із території Нортерри і була повновода й широка, завдяки чому баржі та вантажні судна могли рухатися на великі відстані. Більш стрімка ріка Крикіет брала початок у гірському ланцюзі Хребет дракона, скелястому кордоні між Остеррою та іншими двома королівствами Співдружності.
Маючи навколо родючі угіддя, місто зростало вздовж кожної річки та заповнило землю між ними. Вигідний для оборони високий стрімчак у місці злиття двох річок височів на двісті футів, а його прямовисні скелі спускалися до самої води.
Замок вже більше тисячі років стояв над містом, яке постійно розросталося. Низка проходів пролягала крізь стрімчак під самим замком, у якому розташовувалися укріплені комори, тюремні камери, зброярні. Уто знав що тут були й інші таємні кімнати, які використовувалися для темних цілей, і колись, можливо, він покаже їх королевичеві Майдану, якщо виникне потреба. Але не сьогодні. Він пообіцяв Конндуру, що покаже юнакові більше суворих реалій лідерства та ведення війни.
Уто провів неохочого до оглядин королевича звивистими проходами усередині стрімчака. Високий Хоробрий ніс шиплячий смолоскип, схилившись, аби не вдаритися головою об низьку стелю, а Мандан ніс менший ліхтар, виявляючи нетерплячість через те, що йому доводиться відволікатися на неприємні справи.
— Навіщо нам дивитися на всю зброю, що тут зберігається? Ми багато років нею не користувалися, і нічого не змінилося.
— Політична ситуація постійно змінюється. Ішаранці завжди чатують на нас, завжди хочуть нас убити. Не забувайте про Міррабай. Ніколи не вважайте, що захист такий сильний, як ви очікуєте. Я заприсягся захищати вас та Співдружність, але самому мені з цим не впоратися. Щоб стати хорошим конаґом, вам необхідно це побачити і цього навчитися.
Мандан схилився під ще нижчою кам’яною стелею на перетині тунелів.
— Я хотів закінчити нову картину сьогодні. Це портрет леді Суррі, іншої жінки, на якій вони хочуть, щоб я одружився. — Він незадоволено нахмурився.
Уто врочисто кивнув.
— Розумію, мій королевичу. Часом маємо кохання, часом — обов’язок. — Він справді кохав Мареку, свою людську дружину, проте також мав обов’язок підтримувати сильним родовід Хороброго. — Плоть, кров і серце — різні речі. Ми робимо все можливе, аби задовольнити всі три.