Вони отаборилися на гарній галявині під високими дубами, потім знову неперервно їхали весь наступний день, пробираючись глибше в пагорби, у місця, які Адан досі не намагався наносити на свої схематичні мапи Судерри. Дуже велика частина його королівства була дикою, мало залюдненою, навіть недослідженою.
На третій день, після слідування за розкиданими там і сям блакитними маками, Гейл вивів їх у широку долину, і Адан почув звуки ще до того, як побачив тисячі наметів, безладно розставлених фургонів, загонів для худоби. Тут їх було в десять разів більше, ніж тоді, коли вони прибули святкувати його весілля з Пендою Орр.
Гейл зауважив:
— Це зібрання наших основних племен, що скликаються в часи потрясінь.
Сидячи в сідлі, Пенда потягнулася, щоб узяти Адана за руку.
— Світ має таємниці, Старфолле, і настав час тобі дізнатися про них. Утауки збирають таємниці.
Адан всотував почуте, але це було схоже на спробу проковтнути цілу річку. Хоча здавалося, що навколо панує безлад, він побачив, що насправді табір добре організований. Худобу тримали подалі від потічка, що пронизував долину, щоби не забруднити воду. Родини встановлювали намети групками, на що вказували різні кольори кланів. Багаття для приготування їжі наповнювало повітря серпанком диму.
Діти запускали зміїв з кольорового паперу на березових гілочках. Вони бігали серед наметів, смикаючи за мотузки, ска кружляли, вбачаючи в повітряних зміях як здобич, так і іграшки для себе. Кілька інших Утауків мали птахів-рептилій за компаньйонів; деякі істоти їхали на плечах своїх хазяїв, інші сиділи на поперечинах ззовні наметів. Ксар розпушував зелене оперення, шипів і клацав дзьобом, вітаючи інших ска.
Прив’язавши коней до дерева посеред табору, Гейл пішов попереду, вітаючись зі всіма, повз кого вони проходили, а багатьох називаючи по імені. Мало хто, як здавалося, знав Адана, а якщо й знали, що він король, Утауки, схоже, не надавали цьому особливого значення. Шум і сміх, вихор облич — від усього цього в нього запаморочилося в голові. Адан задумався, у що він утрапив.
Пенда тримала його за руку.
— Утауки намагаються дивитись на життя крізь призму щастя, але не варто недооцінювати серйозність цієї зустрічі, мій Старфолле.
Гейл зробив паузу.
— Як правило, коли йдеться про справи Утауків, ми кажемо лише те, що тобі потрібно знати.
— Я — король, і повинен знати все, хіба ні?
Пенда взяла батька за лікоть, перш ніж він зміг відповісти.
— Саме так.
— Моя дочка попросила про послугу, — мовив Гейл. — Хоча це було несподіванкою для мене, та тепер я з нею згоден. Усім людям слід непокоїтися з приводу Лютих. Я проведу тебе до праматері наших кланів. Давно пора тобі зустрітися з Шеллою дін Орр.
Пенда познайомила його з дівчиною в брудному одязі та зі скуйовдженим волоссям, яка вибігла до них.
— Це Ґлік, моя названа сестра. Вона дбає про себе сама, але, коли їй щось потрібно, може звертатися до мене.
— Можливо, мені знадобиться твій ска, — сказала вона, махаючи пальцем перед зеленим птахом-рептилією на плечі Пенди. — Я дуже сумую за Орі.
Обурений ска клацнув дзьобом і здійнявся в повітря, щоб зробити коло над табором.
— У нас із Ксаром сердечний зв’язок, — відказала Пенда. — Ти маєш знайти собі іншого ска.
— Знайду, от побачиш. Мені це наснилося. Я не хочу ручного ска від купця. Я візьму нового ска з яйця в одному з гірських гнізд. Так мій сердечний зв’язок буде навіть міцнішим. — Вона зробила коло на серці і пішла геть, чітко визначившись з рішенням.
Коли родини влаштувалися обідати, Гейл повів Адана та Пенду до головного намету, прикрашеного декоративними китицями, великими, як кінські хвости.
— Ми пообідаємо з моєю бабусею. Вона хоче особисто побачитися з тобою.
Просторий намет був освітлений свічками та ліхтарями, його прикрашали шовкові запони, м’які подушки, дерев’яні скрині та полиці з багатим різьбленням. Помаранчеве полум’я у жаровнях зігрівало й освітлювало намет, а дим виходив крізь отвір на верхівці.
Хоч він і був королем Судерри, Адан відчув, що тут присутній хтось надзвичайно важливий. На килимку, сплетеному з ниток незліченних кольорів, сиділа дуже стара жінка, її тіло з віком стиснулося і скрутилося. Шкіра була зморщена, як кора старого дуба, але в очах мерехтіли яскраві іскри розуму. Її зів’ялі вуста утворили посмішку, показавши, що навіть у такому віці вона мала щонайменше три зуби.
Гейл низько вклонився.
— Це Шелла дін Орр, праматір усіх племен.
— А Гейл Орр — мій онук, — сказала жінка хрипким голосом. — Один із тисячі або близько того. За цим вже важко стежити. Мої діти перевершили себе у створенні нових життів.
Узявши Адана за руку, Пенда вивела його вперед.
— Це Адан Старфолл, король Судерри, син конаґа Конндура з Конвери. — Вона зустріла погляд древньої жінки. — І він мій чоловік, батько нашої дитини, яка незабаром народиться. Тому він — один із нас.
Шелла кивнула. Її сиво-біле волосся скидалося на павутиння, що вкривало її череп.
— Так, один із нас. — Вона погладила різнокольоровий килим. — Сядь поруч зі мною, молодий королю. І твоя дружина теж. Я пам’ятаю Пенду... така мила дівчина. — Її усмішка стала ширшою, показуючи, що на задній частині ясен був четвертий зуб. — Вона, схоже, добре вийшла заміж.
— Це правда, — усміхнулася Пенда.
— Так само і я, — додав Адан. — Для мене велика честь познайомитися з вами, Шелло дін Орр. — Він сів на подушку і поглянув на яскраві візерунки ниток у килимку.
Праматір провела довгим твердим нігтем по плетінню.
— Кожна нитка, кожен колір представляє окрему родину Утауків, усі вони взаємопов’язані, утворюючи прекрасний візерунок, який складно вирізнити, якщо не вивчати його роками. Навіть попри те, що зір мій затуманився, я люблю дивитись на нього і думати... і вирішувати. Зараз світ стикається з багатьма бідами, і я не заздрю тим, хто житиме досить довго, щоб зіткнутися з ними. — Її слова мали зловісний відтінок.
Адан замилувався складним малюнком на килимі.
— Дякую за вітання, праматір. Чи так я повинен вас називати?
— Називай мене матір’ю. Як усі.
Адан згадав власну матір, леді Мейру, яка померла багато років тому від сонної хвороби. Він узагалі не пам’ятав її щасливою.
— Ваші племена дивують мене, Матір... всі ці родини. — Він вмостився зручніше на подушці. — Я буду радий познайомитися з усіма Утауками, які схочуть представити себе.
— Ти тут, бо твоя дружина вимагала, щоб ми поділилися своїми таємницями, — сказала Шелла дін Орр. — Вона згадала про борг, який належить віддати.
— І чому вона цього вимагала?
— Бо хотіла, щоб ти знав те, що знаємо ми, щоб ти, як король свого народу, зміг приймати правильні рішення. Ми маємо чим поділитися, а чимось поділяться з нами.
Стара жінка сплеснула в долоні та голосно й пронизливо свиснула. Запона намету відкрилася, там стояли троє широкоплечих Утауків, чекаючи наказу.
— Ідіть до бібліотечного намету і принесіть книжки. Настав час показати королю невелику частину того, що ми знаємо.
Невдовзі чоловіки повернулися з іще десятьма помічниками, усі несли томи в шкіряних обкладинках, загорнуті в сувої, стос за стосом. Перші з них вони розмістили на письмовому столі біля жаровні, потім книги склали на підлогу намету. Гора знань зростала з кожною хвилиною, уже вдвічі перевищуючи бібліотеку замку Баннрії.
— Ви возите їх із собою під час подорожі?
— Це книги. Вони важливі, — відповіла Шелла. — Вони містять відомості, які Утауки збирали з кінця воєн Лютих. Це наш основний табір, і в нас є кілька фургонів книг, але кожен караван Утауків, кожен клан, кожен табір має власну бібліотеку світу. Наша інформаційна мережа пов’язана з тисячами і тисячами спостерігачів, усі вони роблять записи і діляться тим, що бачать. — Вона звично вказала на томи. — Вибери книгу. Будь-який приклад підійде.
Адан обрав том із найближчого стосу і простяг його старій жінці, але вона не взяла книгу.
— Розгорни її. На будь-якій сторінці.
Він перегорнув сторінки до середини, де виявив докладні мапи, реєстри та схеми. Він знайшов списки міст, імена людей, надзвичайно детальні схеми річок і озер, скельних утворень, долин, доріг, невідомих гірських перевалів.