Які справді милі, радянсько-патріотичні розмови...
XXVI.
Велетенський сікач рубає і рубає, — уже четвертий день без перерви.
Мар’яна сидить у внутрішньому дворі величезного житлового комбінату, що недавно постав у цім парку київських губернаторів на розі Левашівської та Інститутської. Столітні в’язи стоять кружка і слухають гучномовця, що прикріплений над ослоном, де сидить Мар’яна. В руках вона вертить якийсь друкований листок, що лежав у їдальні на столі, а перед очима в неї миготить клюмба з яскравими червоними канами. Золотий серпневий день, синє, безхмарне небо і безперервне пищання ру-ту-ту-ту — в рупорі, що заважає вслухатися у зміст передачі. Кажуть, що то заглушують німці.
Невже не сьогодні — завтра Київ упаде?
Мар’яні все здається, що вона повинна втішатися цими золотими днями, випити їх красу до дна, бо може таких днів вже ніколи в її житті не буде. Хтозна, чи узавтра не вийде з міста похідним порядком, з уже наготовленим клунком? Може в санітарну дружину візьмуть, може… Ах, скільки тих „може”! Насувається щось жахливе, страшний суд. В корені все міняється і здається Мар’яні, що треба усе підсумувати, поквитатися, вирівняти. Позавтрім, а може й узавтра, вже не буде часу.
Тому всі епохальні й незначні явища, напливаючі на неї, переводить вона на свою мову може нікому й нецікавих думок. Людність лає „паразитів”, Мар’яна думає про основи держави, про демократію і комунізм, про сильну індивідуальність, але добру. Радіо подає оповідання Южного „Васілій Ґуцуляк отвоевался”. Як то, мовляв, західньоукраїнець шукає, де нема панів, от прийшов до людей із п’ятикутними червоними зірками і тут не знайшов панів.
А Мар’яна думає: та той Южний, сам перший — пан, ще й не абиякий! Він не поміщик, не капіталіст, не фабрикант, — тільки директор одної установи цього велетенського бюрократичного апарату, що осклерозив державний організм. Установа зветься „Літературний фонд”, складається цей фонд із копійок, що входять у склад ціни за книжку, з трудящих копійок — мільйони карбованців. І от п’ятикімнатне мешкання директора — цінна музейна збірка картин, килимів, скульптури. Авто — не власне, боронь Боже, установа оплачує шофера, бензину й гараж. Безкоштовні крими й кавкази усе літо. Безкоштовне лікування у дорогих спеціялістів. Необмежена цинічна влада над грішми фонду. І хоч Южний за ці роки алюром проскакав від безвісного п’янички до вельможі, мови української він так і не опанував. Книжку стотисячним тиражем випускає він у перекладі з російської.
У видавництві своя кухня. Перед виходом книжки до всіх бібліотек розсилається рекомендований каталог. Звідусюди йдуть заявки. Ще книжка не вийшла, вона вже розкуплена. Потім стоїть на полицях по десять примірників, ніхто Южного не читає.
Мар’яна пригадала собі цього випещеного совєтського пана, що колись жебрав у неї на півлітра, а тепер не впізнавав, володаря мільйонів, і розсміялася. „Васілій Гуцуляк отвоєвался”. Сьогодні за столом вона чула розмову. „Гуцули орґанізовалісь в отряди протів нашіх. Армія больше сопротівлялась би, еслі би відєла, что населєніє за нас”.
Так розквитується Мар’яна з учорашнім світом, порох його отрясає із своїх ніг.
Одначе, що за листівку крутить вона в руках? „Як кидати пляшку з бензолом на ворожі танки?” Що це — партизанська листівка? Партизанка ж починається тоді, як армія відступила вже...
І так от п’є Мар’яна золоту київську серпневу благість із жарчервоними канами. Думу за думою, явище за явищем прогризає вона. Щось велике народжується з уламків старого. Яке воно? Ще ніхто не бачить, але чує Мар’яна провістки...
Раптом щось перешкодило Мар’яні прясти свої думки. Чогось не вистачає. Вона почала озиратися навколо — все наче те саме, такий самий пишний перехід літа в осінь. Але тихо-тихо.
Так, тихо. Замовк гуркіт. І вже немов би чогось не вистачає.
У тиші чує нове оповідання під „ру-ту-ту-ту”. Вгадує, хто це міг би бути автором. Хто це спеціяліст у партизанці минулої війни? Хто знає про українського партизана, який у нагороду за здобування радянської влади на Україні дістає від самого Щорса люльку... Ах, Ейльман, спеціяліст у крадіжі шкіряних курток, модна і протеґована біографія, від безпритульного уркагана до письменника.