Хрещений Батько
Маріо П'юзо
КНИГА ПЕРША
За кожним великим багатством криється злочин.
Оноре де Бальзак
Розділ 1
Амеріго Бонасера сидів у залі третього кримінального суду Нью-Йорка і жадав правосуддя — покарання хуліганів, що жорстоко покалічили його доньку при спробі збезчестити її.
Суддя, опасистий, суворий чолов'яга, закачав рукави чорної мантії, неначе хотів власноручно розправитися і молодиками, що стояли перед ним. На його обличчі застигла шляхетна зневага. Проте Амеріго Бонасера підсвідомо відчував якийсь фальш.
— Ви вчинили, як останні дегенерати, — безжально проголосив суддя. «Так, так, — думав Амеріго Бонасера. — Тварюки!»
Молодики покірливо схилили голови з елегантними зачісками.
Суддя вів далі:
— Ви вчинили, як хижі звірі в джунглях, і ваше щастя, не зґвалтували бідної дівчини, а то б я кинув вас за ґрати на дванадцять років. — Суддя зробив паузу, зиркнув з-під широких брів на блідого Амеріго Бонасера, потім опустив погляд на стос протоколів слідства, що лежали на столі перед ним. Далі насупився й стенув плечима, ніби вирок, який він збирався оголосити, розходився з його істинним бажанням. — Але, зважаючи на вашу молодість і що раніше ви до суду не притягалися й обидва походити з порядних родин, а разом і через те, що закон у своїй великодушності не керується почуттям помсти, засуджую вас на три роки ув'язнення. Умовно.
Лише набута за сорок років професійна звичка — носити обличчі печаль жалю — стримала Амеріго Бонасера від бурхливого вияву розчарування й обурення. Його вродлива і молода донька ще лежить у лікарні з перебитою щелепою, а ці тварюки мають вийти на волю?! Весь цей суд був комедією від початку до кінця...
На його очах радісні батьки й матері обступили своїх любих синів. О, тепер вони щасливі, тепер вони сміються...
Чорна жовч, невимовна гіркота ринула Бонасера до горла і, здавалося, сочилася навіть крізь міцно зціплені зуби. Він мимохіть підніс до рота білого носовичка. Так він і стояв, мов закляклий, коли обидва винуватці, впевнені, спокійні, усміхнені, вайлувато проходили повз нього навіть не глянувши в його бік. Амеріго притис до губів носовичок й насилу стримався, щоб не закричати.
Слідом йшли батьки та матері цих тварюк. Двоє чоловіків і дві жінки, приблизно його віку, зовні більш американізовані, ніж він. Вони позирали на нього засоромлено, проте у їхніх очах світились відвертий тріумф і зневага.
Раптом знавіснівши, Бонасера нахилився вперед і хрипко вигукнув:
Ви ще заплачете, як я плакав, я змушу вас плакати, як ваші діти змусили мене!
Його носовичок був уже біля очей. Адвокати, що ступали позаду, заквапили своїх клієнтів, збившись у проходах щільною купкою довкола молодиків, які вже обернулись, готові обороняти своїх рідних. Дебелий судовий пристав мерщій загородив собою ряд, у якому стояв Бонасера. Але в цьому, власне, не було потреби.
Протягом усього життя в Америці Амеріго Бонасера вірив у закон і порядок. І процвітав завдяки цій своїй вірі. Та тепер, коли його обпікала образа й наскрізь переймало хиже бажання купити револьвер і пристрелити цих двох телепнів, Бонасера обернувся до своєї дружини, яка ще й досі нічого не зрозуміла, і коротко сказав:
— Нас пошили в дурні. — Потому помовчав і, вирішивши не спинятися ні перед якою ціною, додав: — Доведеться на колінах просити справедливості в дона Корлеоне.
***
У крикливо опорядженому номері одного з лос-анджелеських готелів Джоні Фонтане заливав горе, як буває з ревнивими чоловіками. Простягшись на червоній канапі, він дудлив шотландське віскі просто з пляшки, а потім, щоб перебити присмак, освіжав рота водою, припадаючи до кришталевої вази, повної битого льоду. Минала четверта ранку, і Джоні п'яно марив, як уб'є свою дружину-шльондру, коли та прийде додому. Якщо вона взагалі прийде. Дзвонити першій дружині й запитувати про дітей було вже пізно, а телефонувати котрійсь із колишніх приятельок Джоні соромився — адже його кар'єра котилася тепер униз. А раніше їм було б приємно, вони вважали б за честь, що Фонтане подзвонив їм о четвертій ранку. Він посміхнувся сам собі. Колись пригоди з Джоні Фонтане захоплювали не одну з найбільших кінозірок Америки.
Знову підносячи пляшку до уст, він нарешті почув, як клацнув у дверях ключ, однак не опустив пляшки, доки дружина не зайшла до кімнати й не стала перед ним. Вона видалась йому надзвичайно гарною — ангельське личко, проникливі очі-фіалки, чарівно-тендітне, а проте ідеально збудоване тіло. На екрані її врода ще помножувалась, набувала одухотвореності. Сто мільйонів чоловіків у світі закохані в лице Марго Ештон. І платять, аби лише побачити її на екрані.