Бонасера схилив голову і промимрив здушеним голосом:
— Будь моїм другом. Я згоден.
Дон Корлеоне поклав руку на його плече.
— Гаразд, — сказав він, — ти матимеш справедливість. Але колись — можливо, що цей день і не настане ніколи, — я повернусь до тебе з проханням зробити мені послугу. А до цього дня вважай цю справедливість подарунком від моєї жінки — хрещеної матері твоєї доньки.
Коли зачинилися двері за вдячним власником похоронним закладу, дон Корлеоне обернувся до Хейгена:
— Доручи цю справу Клеменці і накажи йому, щоб він послав таких, що не захопляться, почувши запах крові. Кінець кінцем ми ж не вбивці, хай там що думає про нас своєю дурною головою цей обмивач трупів.
Він помітив, що старший син дивиться крізь вікно на весілля в саду. Нічого не вийде... «Безнадійний», — подумав дон Корлеоне. Якщо Сантіно не виявляє бажання вчитися, пін ніколи не зможе вести родинне діло, ніколи не стане «доном». Треба підшукати когось іншого. І чимшвидше. Адже він не безсмертний.
З саду, здивувавши всіх трьох, долинув радісний крик натовпу. Сонні Корлеоне присунувся щільніше до вікна, а тоді заквапився до дверей з радісною усмішкою на лиці.
— Це Джоні приїхав на весілля, ну, що я вам казав?
Хейген підійшов до вікна.
— Це справді твій хрещеник, — сказав він донові Корлеоне, — покликати його?
— Не треба, хай розважає гостей. Він прийде до мене, коли буде до цього готовий, — дон усміхнувся Хейгенові. — Бачиш? Джоні добрий хрещеник.
Ревнощі шпигнули Хейгена, і він сухо відповів:
— Минуло вже два роки. Мабуть, знову попав у халепу й прийшов до тебе по допомогу.
— А до кого ж би він звернувся, як не до хрещеного батька? — запитав дон Корлеоне.
Конні Корлеоне першою побачила в саду Джоні Фонтане. Забувши про належну молодій церемонність, вона заверещала: «Джон-ні-і-і!» — й кинулася до нього в обійми. Він міцно пригорнув її, поцілував у губи і вітався з гостями, тримаючи Конні за стан. Усі — його давні знайомі, він виріс із ними на Вест-Сайді. Конні потягла його до нареченого. Джоні потішився про себе, помітивши, що русявому молодому, здається, не подобалося, що він уже не герой дня. Потискуючи йому руку й проголошуючи за нього тост, Джоні закликав на поміч усю свою привітність.
Хтось знайомим голосом гукнув від помосту для джазу: «А чи не заспівав би ти нам, Джоні?» Він обернувся й побачив Ніно Валенті, що всміхався йому. Джоні Фонтане стрибнув на поміст і обняв Ніно. Вони колись були нерозлучними друзями, разом співали, разом водили дівчат, доки Джоні не почав здобувати славу й співати по радіо. Коли Джоні подався до Голлівуду робити фільми, він разів зо два дзвонив Ніно, щоб просто побалакати, і обіцяв улаштувати його співаком у клубі. Але не дотримав слова. Тепер, побачивши радісну й глузливу посмішку Ніно, що вже був трохи напідпитку, Джоні знову відчув тепло давньої приязні.
Ніно почав бринькати на мандоліні, а Джоні Фонтане поклав руку йому на плече. «Ця пісня — молодій», — сказав він і, притупуючи ногою, заспівав сороміцьку сицилійську любовну пісеньку. Під його спів Ніно робив спокусливі рухи. Конні гордо зашарілася, а натовп гостей схвально загув. Під кінець пісні вже всі притопували ногами і горлали лукавий двозначний приспів, яким закінчувався кожний куплет. Вони не переставали аплодувати, аж поки Джоні не прокашлявся, щоб почати другу пісню.
Всі пишалися ним. Він був з їхнього кола і став відомим співаком, кінозіркою, спав з найпринаднішими в світі жінками, незважаючи на все, виявляв належну повагу до свого хрещеного батька, приїхав за три тисячі миль, щоб потрапити на весілля. Він і досі любив давніх друзів, таких, як Ніно Валенті. Багато хто з присутніх бачив, як Джоні й Ніно ще хлопчаками співали разом, і нікому навіть не снилося, що Джоні Фонтане піднесеться так високо і полонить п'ятдесят мільйонів жіночих сердець.
Джоні Фонтане нахилився, щоб допомогти молодій вії вискочити на поміст. Конні стала між ними і Ніно. Обидва Молодики присіли, нахилилися вперед, повернувшись один до одного. Ніно взяв на мандоліні кілька різких акордів. Це був їхній давній номер: вони залицялися до дівчини i глузували один з одного, змагалися голосами, наче шаблями, співаючи по черзі. З надзвичайною тактовністю Джоні дав голосові Ніно перекрити його власний, дозволив Ніно забрати молоду з його рук, дозволив Ніно, тріумфуючи, хвацько переспівати його на останньому куплеті. Все весілля вибухнуло оплесками й вигуками, в вони втрьох обнялися наприкінці. Гості знову вимагали співів.
Лише дон Корлеоне, стоячи біля наріжного входу до будинку, відчував, що тут щось негаразд. Доброзичливо, щоб не образити гостей, він зауважив з грубуватим гумором: