— Якщо Моу Грін хотів переговорити з твоїм батьком, — докинув Тессіо, — чом би не дати йому такої змоги? Дон може переконати кого завгодно, ще не було такої людини, яка б не підкорилася силі його розуму.
Відповів сам дон.
— Я відійшов від справ. Майкла перестали б поважати, якби я втрутився. А крім того, Грін — така людина, з якою мені б не хотілося говорити.
Тессіо пригадав чутки про те, що Моу Грін якось увечері в готелі в Лас-Вегасі дав ляпаса Фредді Корлеоне, і почав розуміти, де собака заритий. «Моу Грін — уже труп, — подумав Тессіо. — «Родина» Корлеоне не хоче його переконувати».
Заговорив Карло Ріцці.
— Отже, «родина» Корлеоне збирається цілком припинити свою діяльність у Нью-Йорку?
Майкл підтвердив:
— Ми продаємо фірму маслинової олії. Все, що тільки можна, передаємо Тессіо й Клеменці. Але тобі, Карло, нема чого турбуватися про свою роботу. Ти виріс у Неваді, ти знаєш штат, знаєш тамтешніх людей. Я розраховую на те, що ти станеш моєю правою рукою, коли ми туди перебазуємося.
Карло відхилився в кріслі назад, і його обличчя спалахнуло від вдячності. Настав і його час, невдовзі й він доторкнеться до могутності.
Майкл говорив далі:
— Том Хейген уже не консільйорі. Він буде нашим юристом у Лас-Вегасі. Через два місяці він перебереться туди на постійне проживання разом з усією родиною. Але тільки як юрист. Від цієї хвилини до нього ніхто не буде звертатися ні з якими справами. Він юрист, і квит. Том тут ні до чого. Просто я так вирішив, і все. Якщо мені потрібна буде якась порада, то хто б для мене був кращим консільйорі, ніж батько?
Всі засміялися. Проте, незважаючи на жарт, вони все ж таки розуміли — Тома виставлено, він більше не має ніякої влади. Скоса позирали на Хейгена, щоб побачити його реакцію, проте його обличчя залишалося незворушним.
Огрядний Клеменца заговорив хрипко:
— Отже, мине рік, і ми отримаємо самостійність, так я зрозумів?
— Може, навіть раніше, — ввічливо відповів Майкл. — Але, без сумніву, ви можете й залишатися в «родині». На ваш вибір. Та основні наші сили буде перенесено на Захід, отож вам, очевидно, буде краще створити самостійні організації.
— В такому разі, — тихо зауважив Тессіо, — я думаю, що тобі слід би дати нам дозвіл набрати нових людей до наших загонів. Ці виродки з «родини» Барці ні врубуються в мою територію. Думаю, що було б добре трохи навчити їх гарних манер.
— Ні, — відрубав Майкл. — Не годиться. Не піддавайтесь на провокації. Все це ми вирішимо під час переговорів. До нашого від'їзду все буде залагоджено.
Але від Тессіо не так легко було відбутись. Він звернувся до самого дона, ризикуючи викликати Майклове незадоволення.
— Пробач мені, Хрещений, хай роки нашої дружби будуть мені виправданням у цьому разі. Але я вважаю, що ти і твій син цілковито помиляєтеся в своїх розрахунках на Неваду. Як ви можете сподіватися на успіх там без сили, яку ви мали тут, без підтримки звідси? Одне невіддільне від другого. А коли ви виїдете звідси, Барціні й Татталья будуть надто сильні, щоб ми могли з ними конкурувати. У мене й Клеменци почнуться з ними сутички, і рано чи пізно нам доведеться скоритися їм. А Барціні мені не до смаку. Я кажу, що переїзд «родини» Корлеоне мусив би свідчити про її силу, а не про слабкість. Нам треба зміцнити наші загони й повернути втрачені території, принаймні на Стейтен-Айленді.
— Не забувай, що я уклав мир, — відповів дон, — і не можу ламати свого слова.
Але Тессіо не вгавав:
— Усі знають, що з того часу Барціні не раз провокував тебе. А крім того, якщо Майкл — новий ватажок «родини», то що утримає його від дій, які він вважає за доцільні? Твоє слово для нього не таке вже обов'язкове.
Майкл різко урвав його. Голос Майклів тепер звучав як у справжнього ватажка:
— Ми ведемо переговори, що дадуть відповідь на твої запитання й розвіють усі твої сумніви. Якщо тобі не досить мого слова, то спитай у самого дона.
Але Тессіо вже зрозумів, що зайшов надто далеко. Якби він насмілився ще питати дона, то зробив би Майкла своїм ворогом. Тому він лише стенув плечима й сказав:
— Я говорив, уболіваючи за інтереси «родини», а не за свої власні. За себе я можу постояти й сам.