Карло пішов на подвір'я подихати свіжим повітрям, хвилин на десять, не більше. Він знав в обличчя усіх охоронців, що несли службу в маєтку, навіть приятелював з декотрими. Думав погомоніти з ким-небудь, щоб згаяти час. Але, на його подив, серед сьогоднішніх охоронців не було жодного знайомого обличчя. Всі незнайомі. А ще дивніше — коло брами стояв Рокко Лампоне, а Карло знав, що Рокко має надто високе становище в «родині», щоб виконувати таке холуйське доручення, хіба трапилося щось справді надзвичайне.
Рокко всміхнувся по-дружньому й привітався. Карло насторожився. Рокко сказав:
— Ого, а я думав, що ти збирався на відпочинок разом з доном.
— Майк хоче, щоб я затримався на пару днів. Має для мене якісь справи, — відповів Карло.
— Он воно що, — зітхнув Рокко Лампоне. — Мені сказав те ж саме. А потім звелів стовбичити при воротях. Що ж, він бос, ворота так ворота, кат їх бери. — В його голосі відчувалася трохи презирлива нотка; мовляв, Майклові ще далеко до свого батька.
Карло вислухав той натяк неприхильно.
— Майкл знає, що робить, — відказав він.
Рокко прийняв цю відсіч мовчки. Карло попрощався й пішов у дім. Щось діється, але Рокко не знав, що саме.
Майкл стояв біля вікна у вітальні й дивився, як Карло тиняється по двору. Хейген подав йому чарку міцного коньяку. Майкл вдячно всміхнувся й трохи надпив. Позад нього Хейген лагідно нагадав:
— Майку, треба починати, вже час.
— От якби не так скоро, — зітхнув Майкл, — якби старий протяг трохи довше.
— Все буде гаразд, — заспокоїв Хейген. — Якщо я не наплутав, то й ніхто не наплутає. Ти все чудово облагодив.
Майкл відвернувся від вікна.
— Багато що спланував ще старий. Я й гадки не мав, який він проникливий. Але думаю, що ти це знав.
— Другого такого, як він немає, — притакнув Хейген. — Але все задумано чудово. Просто незрівнянної. Ти теж будеш непоганий.
— Побачимо, що вийде. Тессіо й Клеменца вже тут? — спитав Майкл.
Хейген підтвердив.
Майкл допив коньяк.
— Надішли до мене Клеменцу. Я сам проінструктую його. А Тессіо взагалі не хочу бачити. Просто перекажи йому, що я за півгодини буду готовий для зустрічі з Барціні. А після цього вже почнуть діяти люди Клеменци.
Хейген спитав байдужим голосом:
— Ніяк не можна залишити Тессіо на цім світі?
— Ніяк, — відповів Майкл.
***
На півночі штату, в Буффало, невеличка піцерія на бічній вулиці ледь встигала обслуговувати, клієнтів. А коли пройшла обідня пора й настав відносний спокій, продавець прибрав з віконця круглу бляшану тацю, на якій лежало кілька шматків піци, й поставив її на полицю над чималою цегляною піччю. Тоді зазирнув у піч, де випікалася нова піцца — великий корж, притрушений сиром і присмачений томатною пастою. Сир ще не взявся пухирцями. Продавець знову повернувся до прилавка-вікна, що дозволяв йому обслуговувати людей з вулиці. Біля вікна стояв кремезний молодик. Він замовив:
— Скибку піци.
Продавець поклав на дерев'яну лопату один з охололих шматків і вправно вкинув у піч розігрівати. Клієнт, замість чекати на вулиці, вирішив зайти досередини. Піцерія була вже порожня. Продавець витяг з печі гарячу скибку й поклав на паперову тарілочку перед клієнтом. Але той, не збираючись розплачуватися, пильно дивився на нього.
— Я чув, що в тебе на грудях шикарне татуювання, — сказав клієнт. — Он у тебе комірець розстебнутий і видно верх. А чи не показав би ти мені його повністю?
Продавець заціпенів. Його немов паралізувало.
— Розстебни сорочку, — наказав клієнт.
— Немає в мене ніякого татуювання, — вимовив нарешті продавець з дуже помітним італійським акцентом. — Той чоловік працює ввечері.
Клієнт хрипко зареготав. Зареготав недобре, удавано.
— Ну-ну, розстібай сорочку, хочу глянути.
Продавець почав задкувати, сподіваючись заскочити за піч і вислизнути задніми дверима в підсобку. Але клієнт підніс над прилавком руку з пістолетом і вистрелив. Куля вдарила продавця в груди, він заточився за піч. Клієнт вистрелив ще раз, і продавець упав на підлогу. Клієнт обійшов прилавок, нахилився і смикнув за сорочку, обриваючи ґудзики. Груди вже залила кров, але татуювання ще можна було бачити — обнімаються коханці, а їх пронизує кинджал. Рука продавця безсило піднялася вгору, ніби він ще хотів затулитися нею. Вбивця повідомив:
— Фабріціо, Майкл Корлеоне переказує тобі своє шанування.
Тоді підніс пістолет майже впритул до скроні продавця і натиснув на курок. А потім вийшов з піцерії. Коло тротуару на нього чекала машина з відчиненими дверцятами. Він ускочив усередину, й машина зірвалася з місця.