Цього останнього дня Кей Адамс Корлеоне прокинулася ще вдосвіта. Знадвору почула гуркіт моторів вантажних машин. На цих машинах з будинків вивезуть усі меблі, а після обіду вся родина Корлеоне, з мамою Корлеоне включно, вилетить у Лас-Вегас.
Коли Кей вийшла з ванної, Майкл напівлежав на ліжку, затягуючись сигаретою.
— Якого біса тобі кожного дня йти до церкви? — запитав він. — Ну, я б розумів у неділю, але якого біса й у будні дні? Ти така сама, як і моя мати. — Він помацав у темряві й увімкнув лампу на нічному столику. Кей сіла на край ліжка, щоб натягти панчохи.
— Хіба ти не знаєш, що навернені католики ставляться до релігії серйозніше, — спробувала вона відбутися жартом. Майкл доторкнувся до шовкової шкіри на її теплому стегні якраз над краєм нейлонової панчохи.
— Не чіпай. У мене сьогодні причастя.
Майкл не став її затримувати, коли вона звелася з ліжка. Лише зауважив з млявою усмішкою:
— Якщо ти така вже побожна католичка, то чому дозволяєш хлопцям так часто ухилятись від церкви?
Кей було неприємно, вона насторожилась, почуваючи, що він уважно вивчає її своїми очима дона, як вона називала його про себе.
— Ще встигнуть, коли повернемося додому, я братиму їх частіше з собою.
Поцілувала його на прощання й вийшла. Надворі вже теплішало. Зі сходу піднімалося червоне літнє сонце. Кей пішла до своєї машини, що стояла неподалік воріт. У машині вже сиділа, чекаючи на неї, матуся Корлеоне, вдягнена в своє чорне вдовине вбрання. В них уже стало звичкою їздити на ранкову молитву вдвох.
Кей поцілувала зморшкувату щоку старої й сіла за кермо. Матуся Корлеоне запитала її з підозрою:
— Ти поснідала?
— Ні.
Стара схвально кивнула головою. Кей якось забула, що того дня, коли приймаєш святе причастя, вже з півночі не можна їсти. Це сталося вже давно, однак матуся Корлеоне після того випадку, не довіряючи, щоразу перепитувала її.
— А як почуваєшся?
— Добре, — відповіла Кей.
Маленька церква на світанку була майже порожня. Віконця з кольоровими шибками не пропускали сонячного тепла, всередині було прохолодно, якраз приємно для відпочинку. Стара полюбляла передню лаву — ближче до вівтаря. Кей постояла хвилину, ніби побоювалася невідь-чого.
Нарешті зайшла в прохолодний півморок. Умочила пучку в свячену воду й перехрестилася, побіжно торкнувшись мокрими пальцями пересохлих уст. Перед святими і перед розп'яттям Христа червонясто блимали свічки. Кей трохи зам'ялася, перше ніж зайти на своє місце, а потім упала навколішки й стала чекати причастя, низько схиливши голову, ніби в молитві. Але вона ще не була готова молитися.
Лише тут, у сутінках склепистих церков, Кей наважувалася думати про те, друге життя чоловіка. Про жахливу ніч, від якої минув уже рік, ніч, коли він удався до їхньої довіри й любові, щоб змусити її повірити, ніби не він убив чоловіка своєї сестри.
Кей залишила його через цю брехню, а не через те, що він зробив. Наступного ранку забрала дітей і поїхала до своїх у Нью-Гемпшир, не сказавши нікому жодного слова, сама не знаючи, що, власне, вона збирається цим довести. Майкл миттю зрозумів. Він подзвонив першого дня, а потім дав їй спокій. Лише через тиждень біля її будинку зупинився лімузин з Нью-Йорка, з якого вийшов Том Хейген.
Того дня після обіду вона провела жахливі нескінченні години з Томом. Кей не могла пригадати жахливіших у цілому житті. Вони пішли в лісок, що ріс поблизу її рідного міста. Хейген був безжальний. Кей припустилася помилки, бо стала розмовляти з Хейгеном жорстоко й зухвало, а це не в її натурі.
— Чи не прислав тебе Майкл, щоб погрожувати мені? Я сподівалася побачити в машині «хлопців» з автоматами, присланих, щоб повернути мене силоміць.
Вперше, відколи вони знали одне одного, Кей побачила Хейгена сердитим. Він різко відповів:
— Це найбільша дурниця, яку мені будь-коли доводилося чути. Від кого-кого, Кей, а від тебе я не сподівався почути таку нісенітницю. Перестань.
— Гаразд.
Вони йшли зарослою зеленню, мало їждженою дорогою. Хейген спокійно запитав:
— Чому ти втекла?
— Тому, що Майкл збрехав мені, — відповіла Кей. — Тому, що він пошив мене в дурні, коли погодився стати хрещеним батьком сина Конні. Він зрадив мене. Я не можу любити такого чоловіка. Не можу з ним жити. Не можу дозволити, щоб він був батьком моїх дітей.
— Не знаю, про що ти говориш, — відмовив Хейген.