Я щиро вірив у мистецтво. Я не вірив у релігію, кохання, у жінок чи чоловіків, я не вірив у суспільство чи філософію. Протягом усього свого життя вірив у мистецтво. Воно давало мені втіху, якої годі було шукати в іншому місці. Проте я знав також, що вже ніколи не напишу жодної книги, якщо наступна не принесе мені успіху. Психологічний і економічний тиск буде надмірний. У мене ніколи не було сумніву, що зможу написати комерційний бестселер, якщо захочу. Мої друзі з письменницького світу, моя родина, ліги й кредитори — всі в один голос запевняли мене, що настав час або показати, на що ти здатен, або вже сидіти її не рипатись.
Я хотів переконати, у мене був план на десяти сторінках — але ніхто не хотів мати зі мною справи. Минали місяці. Я працював на видавництво пригодницьких журналів, редагував, писав на замовлення. «Мартін Гудман» ставився до мене краще, ніж будь-хто інший з моїх дотеперішніх видавців. Я вже ладен був забути про романи, за винятком, може, їхньої ролі як засобу приємно згаяти час у моєму похилому віці. Та якось до мене в редакцію завітав один мій знайомий письменник. На знак звичайної ввічливості я дав йому примірник «Щасливого пілігрима». Через тиждень він навідався знову. Він вважав, що я великий письменник. Я пригостив його в ресторані розкішним обідом, розповів кілька кумедних історій про мафію і виклав мій десятисторінковий начерк роману. Він загорівся і влаштував для мене зустріч з редакторами фірми «Дж. Р. Патнамс Сонз». Редактори посиділи годину зі мною, слухаючи мої оповідки про мафію, і дали добро. Вони також дали мені п'ять тисяч доларів авансу і повну свободу дій. Отакої. І я вже майже остаточно повірив у людяність видавців.
Коли мені до рук потрапили гроші від «Патнам», природно, я не сів за написання книги. На моє щастя, частина авансу мала бути сплачена лише по отриманню від мене завершеного рукопису, інакше б я його ніколи не закінчив. Справа в тому, що я ніколи по-справжньому не збирався писати «Хрещеного Батька». Мені кортіло створити зовсім інший роман, який я так і не написав і вже ніколи не напишу, бо сюжети художніх творів підвладні ерозії, як і все інше.
Усі мої колеги по редакції пригодницького журналу в один голос радили засісти за книгу. Всі були впевнені, що вона принесе мені удачу й гроші. На мою користь свідчили й цікаві епізоди, які задумувалися для книги. Всі мої знайомі були переконані, що саме цим я мав зайнятися, і зрештою, я взявся за написання. І звільнився з роботи.
А закінчив лише через три роки. Протягом цього часу писав по три пригодницьких оповідання для «Мартін Гудмена» як нештатний співробітник, видав крадькома дитячу книжку, яка отримала захоплену рецензію від журнал; «Нью-Йоркер» і завдяки якій цей журнал вперше довідався про моє існування. Написав також чимало книжкових оглядів. А ще були журнальні описи, два з них для «Нью Йорк Тайме Санді Мегезін», хоча там і не набивають ваш кишені золотом, проте ставляться до вашої роботи з повагою. До того ж, на мій погляд, це найкраще місце для друкування, якщо ви прагнете впливати на суспільство. Хай там що, але протягом цих трьох років я створив більше ніж протягом усіх попередніх. І переважно все це писалося собі на втіху. Цей час згадується мені як найкращий період мого життя (родина і друзі такої думки не поділяють)
Мені соромно зізнатися, але «Хрещеного Батька» я на писав цілком і повністю на підставі вивчення джерел, бо ніколи не зустрічався з більш-менш серйозним гангстером. Світ гральних закладів я знав досить добре, але тільки й того. Коли вже книга стала «відомою», мене познайомили з кількома джентльменами, причетними до цієї справи. Вони розсипали компліменти і ніяк не хотіли повірити, що я ніколи не був зв'язаний з рекетом. Вони так і не повірили, що я не користувався довірою котрогось із донів. Проте книга їм усім сподобалась.
В різних кінцях країни я чув цікаву байку: нібито мафія заплатила мені мільйон доларів, щоб я написав «Хрещеного Батька» як засіб пошити публіку в дурні. Я не багато ошиваюсь у літературному світі, але чув, як деякі письменники стверджували, що я мусив бути причетним до мафії, бо таку книгу неможливо написати на матеріалах кабінетних досліджень. Що ж, я належно ціную їхній комплімент;
Зрештою, мені треба було завершити «Хрещеного Батька» в липні 1968 року, оскільки останніх тисячу двісті доларів в авансу від «Патнам» я потребував, щоб вивезти дружину й дітей до Європи. Дружина не бачилася зі своїми родичами вже двадцять років, і я пообіцяв їй поїздку цього року. Грошей у мене не було, натомість я мав при собі гарну колекцію кредитних карток. Проте ці тисяча двісті мені потрібні були готівкою, отож я віддав ще сирий рукопис. Перед відбуттям до Європи я попросив видавця нікому не показувати рукопис, бо по ньому ще треба було пройтись.