Моя родина чудово провела час в Європі. Відділення «Емерікен-Експрес по пред'явленні їхньої кредитної карта» беруть для оплати готівкою п'ятсотдоларові чеки. Я скористався послугами відділень у Лондоні, Каннах, Ніцці й Віс-Бадені. Я грав з дітьми у найшикарніших казино французької Рив’єри. Коли бодай би одному з нас пощастило, я б оплатив по всіх тих чеках, що їх «Емерікен-Експрес» відправив авіапоштою до Сполучених Штатів. Та всі ми програли. Як батько я зазнав невдачі. Коли ми зрештою дістались додому, я заборгував кредитним компаніям вісім тисяч доларів. Та я не турбувався. Якщо вже буде непереливки, ми завжди зможемо продати наш дім. Або я можу загриміти до в'язниці.
Я поїхав до Нью-Йорка, щоб зустрітися з своїм агентом — Кандідою Донадіо. Мав надію, що вона, як фокусник, видобуде гарненький контракт при якомусь журналі і виручить мене, як це вона вже не раз робила в минулому. Кандіда повідомила, що мій видавець щойно відхилив пропозицію в триста сімдесят п'ять тисяч доларів за право видати «Хрещеного Батька» кишеньковим форматом.
Мої вказівки були досить чіткі щодо того, щоб книжку не показували навіть редакціям кишенькових видань, проте тепер було не до нарікань. Я зателефонував Біллу Таргу, моєму редакторові в «Патнам», і він сказав, що вони наполягають на чотириста десятьох тисячах, бо чотириста тисяч були своєрідним рекордом. Чи не хотів би я переговорити з Клайдом Тейлором, їхнім фахівцем по правах на перевидання, який провадив переговори? Я відповів: «Ні», — і додав, що був цілковито впевнений в людині, яка змогла відхилити пропозицію в триста сімдесят п'ять тисяч доларів. Я потинявся по Нью-Йорку, потім з Таргом з'їв у ресторані дуже пізно другий сніданок, і, коли ми вже пили каву, йому подзвонили. Ралф Дей із «Фоусетт» купив право на кишенькове видання за чотириста десять тисяч.
Я заскочив у редакцію пригодницького журналу, щоб відмовитися від своєї позаштатної роботи, і повідомив усім друзям приємну новину. Тоді ми трохи випили, і я вирішив поїхати додому на Лонг Айленд. Очікуючи, поки виведуть машину, я подзвонив братові, щоб поділитися з ним приємною новиною. Цьому братові належало десять відсотків від «Хрещеного Батька», тому що він підтримував мене протягом усього мого життя і дав мені останню добрячу позичку на завершення роботи над книгою. Роками я діймав його телефонними дзвінками, потребуючи кількох сот доларів, щоб сплатити по заставній чи щоб купити взуття дітям. А тоді приїздив до нього на таксі забрати гроші. Хай дощ чи сніг, він зроду не користувався таксі, проте ніколи не дорікав і завжди виручав мене. Отож тепер я хотів, що він знав, що оскільки моя половина прав на кишенькове видання дорівнювала двомстам п'яти тисячам (друга поло вина належала первісному видавцеві книги), його доля становила трохи більше двадцяти тисяч.
Він з тих, хто завжди буває вдома, коли треба попросити у нього в борг. А тепер, коли у мене були гроші, щоб повернути, його, звісна річ, дома не було. Я додзвонився до матері. Вона погано говорить англійською, але чудово все розуміє. Отож я їй розтлумачив, що й до чого.
Вона запитала:
— Сорок тисяч доларів?
Я відповів, що не сорок, а чотириста десять тисяч. Повторив їй тричі, аж поки вона нарешті сказала:
— Нікому не розповідай.
З гаража вивели мою машину, і я повісив слухавку. Дорога була забита, і мені довелось понад дві години діставатися до свого дому в передмісті. Коли я увійшов досередини, дружина куняла перед телевізором, а діти гралися десь надворі. Я поцілував дружину в щоку і сказав:
— Золотко, нам вже не треба буде ніколи сушити собі голову з грішми. Я щойно продав свою книгу за чотириста десять тисяч доларів.
Вона посміхнулась мені й куняла собі далі. Я пішов до своєї робочої кімнати, щоб задзвонити братам і сестрам. Мені кортіло це зробити, бо кожна італійська родина має свого «чуча» — свого телепня. Тобто свого сімейного ідіота, який, за загальним визнанням, ніколи не зможе заробити собі на прожиття, і тому всі разом і кожен зокрема мають допомагати йому, не нарікаючи і не ремствуючи. Саме я й був отаким родинним «чучем», і мені кортіло повідомити всім їм, що я зрікався цієї ролі в нашому сімействі.