І тому я наказав секретарці просто передрукувати написане й не став переглядати заключну частину. А потім вдягнув плавки і вперше після переїзду в будинок на чудовому узбережжі в Малібу подався на пляж: буду розкошувати на океанських хвилях.
Вчинив я абсолютно по-дурному. Замість ображатися, я мав примусити їх ще зачекати. Відчуваю докори сумління. Треба б мені бути дорослішим. Невірно це було з мого боку ще й тому, що я терпіти не можу мокнути в океані.
Отже, я подав рукопис, і він усім сподобався. Звісно, відповідно до контракту, я мав його виправляти. Тепер треба було винайняти режисера. Пішов серпень 1970 року. А тим часом протягом наступних місяців, поки тривали пошуки режисера, у мене сталося кілька пригод. Найцікавіша — з Френком Сінатрою, який входить до десятки найпопулярніших людей світу. Я захоплювався ним на відстані, він був моїм кумиром.
Багато хто вважає, що співак Джоні Фонтане з «Хрещеного батька» написаний з Френка Сінатри. До появи книги друком мій видавець отримав листа від адвокатів Сінатри, які вимагали знайомства з рукописом. У ввічливій формі ми їм відмовили. Проте кінокартина — то інша річ. На першій же зустрічі з юридичною службою «Парамаунт Пікчерз» адвокати висловили занепокоєння з цього приводу, та я запевнив їх, що згаданому персонажеві в картині відводиться незначне місце. Так воно й вийшло.
Поза тим, в своїй книзі я написав Фонтане з цілковитою симпатією до нього самого, до його способу життя та особистих уподобань. Мені здавалося, що я відтворив невинність діячів великого шоу-бізнесу, їхню безпорадність перед розбещеністю, яку нав'язують їм оточення й умови їхнього способу життя. Мені здавалося, що я вхопив внутрішню невинність цієї натури. Але мені також було зрозуміло, що коли Сінатра вбачав у цьому персонажі себе, йому міг і не сподобатись цей персонаж... або книжка... або ж її автор.
Але ж, річ зрозуміла, дехто прагнув звести нас разом. Одного вечора у Елейна в Нью-Йорку Сінатра сидів при барі, а я за столом. Елейн запитав мене, чи я не маю заперечень проти зустрічі з Сінатрою. Я сказав, що не маю, якщо він не має. Але Сінатра заперечував. Це мене цілком влаштовувало, і згодом я забув про той випадок.
Минув рік, я працював в Голлівуді над рукописом і рідко виходив з дому вечорами, але того вечора мене запросили в ресторан «Чейзена» на день народження до продюсерового приятеля. То була вечеря на дванадцять осіб, влаштована відомим мільйонером. Просто приємна вечеря. Протягом останніх шести місяців усі до того мене обворожували, що я вже потроху став долати свою упередженість. Отож я пішов.
Їжа спустила мене на грішну землю. Вона була жахлива. Боже, в італійських забігайлівках з одним службовцем в Нью-Йорку годують краще. І це славнозвісний ресторан «Чейзена»? Та чи варто дивуватися, коли у вишуканих французьких рестораціях Нью-Йорка також доводилося зазнавати розчарування. Я зрадів, коли ми по всьому подались до дверей. Та по дорозі мільйонер взяв мене під руку й почав скеровувати до якогось столика. Його зірний помічник підхопив мене під руку з другого боку.
— Вам треба зустрітися з Френком, — сказав мільйонер. — Він мій добрий приятель.
Ми вже майже підійшли до столу. Я все ще міг би вивільнитися й ушитися, але то був би очевидний афронт. І фізично й психологічно легше було, дати себе провести ще кілька останніх кроків. Мільйонер представив мене. Сінатра сидів, не підводячи зору від своєї тарілки.
— Я хотів би, щоб ви познайомилися з моїм добрим приятелем, Маріо П'юзо, — сказав мільйонер.
— А мені б не хотілося, — відказав Сінатра.
Це розв'язало мені руки. Але бідолаха мільйонер не втямив і знову почав своєї.
— Я не хочу бачитись з ним, — відказав Сінатра.
Тим часом я намагався обминути мільйонерового помічника й забратися звідси подалі. А тоді я почув, що мільйонер белькоче вибачення не мені, а Сінатрі.
— Ви тут ні при чому, — сказав Сінатра.
Я завжди уникаю сварок і дуже рідко обурююсь людськими вчинками, але тоді я сказав Сінатрі:
— Слухайте, це була не моя ідея.
І тут сталася найдивовижніша річ. Він зрозумів усе навпаки. Він вважав, що я вибачаюсь за персонаж Джоні Фонтане з моєї книги. Він запитав майже лагідним тоном: