Крім того, такі операції Полі Гатто ніколи не призводили до ускладнень. Вони завжди старанно планувалися, здійснювалися без зайвого галасу й кривди для будь-кого: три тисячі доларів з однієї манхеттенської фірми готового одягу та ще дещиця з невеличкої фабрики керамічних виробів у бруклінських нетрях. Зрештою, молодий хлопець завжди знайде застосування зайвим кишеньковим грошенятам. Все це зрозуміло. Хто б міг передбачити, що Полі Гатто виявиться зрадником?
Але Пітера Клеменцу сьогодні непокоїло адміністративне питання. Сама страта Гатто — справа буденна. Проблема полягала в тому, що когось треба підвищити на заміну Гатто в «родинному ділі». Це серйозне підвищення, і його слід було б добре обдумати. Треба знайти рішучого, кмітливого і надійного хлопця, щоб не розколовся в руках поліції, отже, кандидат на охоронця має бути просякнення наскрізь сицилійським законом «омерта» — законом мовчання. А потім — яку платню покласти йому на новій посаді? Клеменца кілька разів казав донові, що треба краще платити довіреним людям, адже за всякого клопоту вони завжди на передній лінії, та дон не погоджувався з ним. А якби Полі отримував більше, він би, може, й не дався на підкуп цьому підступному Туркові, цьому Солоццо.
Зрештою в Клеменциному списку лишилося три кандидати. Першим був рекетир, що збирав данину з негритянських гральних домів у Гарлемі, — здоровань, силач, дуже привабливий чолов'яга, що вмів ладнати з людьми і водночас, коли треба, змушував їх тремтіти перед ним. Але Клеменца викреслив його прізвище з свого списку після півгодинних роздумів. Цей чоловік занадто добре ладнав з чорношкірими, що свідчило про певну слабину в характері. До того ж було б важко підшукати йому заміну на теперішньому місці.
Другою кандидатурою, яку зважував і вже майже затвердив Клеменца, був один роботящий хлопець, що добре і віддано служив «родині». Агент по стяганню невиплачених боргів лихварям, що діяли на Манхеттені під протекцією «родини», він почав свою діяльність як хлопчак на побігеньках у букмекера. Але він ще не доріс до такого відповідального підвищення.
Зрештою Клеменца спинився на Рокко Лампоне. Лампоне пройшов коротку, але гарну школу в «родині», його демобілізували після поранення в Африці 1943 року. Через нестачу молодих людей Клеменца взяв його, хоча Рокко був таки добре скалічений і ходив помітно шкутильгаючи. Клеменца використовував його як зв'язківця з чорним ринком у швейній фірмі і для контактів з урядовцями, які відали продуктовими картками. Тут Лампоне виріс до відповідального за всі ці операції. Клеменці найбільше подобались у Лампоне розважність і кмітливість. Він знав, що не варто перегинати палку там, де можна відбутися солідним штрафом чи піврічним ув'язненням — це невелика ціна за величезні прибутки з його бізнесу. Він мав здоровий глузд і розумів, що в його справах краще діяти не великими погрозами, а малими. Вів своє діло непомітно, саме так, як треба.
Клеменца відчув полегкість, як сумлінний адміністратор, що розв'язав складну кадрову проблему. Так, саме Рокко Лампоне і допоможе йому. Клеменца вирішив власноручно виконати завдання не лише для того, щоб допомогти новому, недосвідченому Рокко «насобачитись», але й для того, щоб особисто сквитатися з Полі Гатто. Полі був його протеже, Клеменца просував Полі через голови більш заслужених і більш відданих людей, допоміг йому «насобачитись» і всіма засобами сприяв його кар'єрі. Полі зрадив не лише «родину», він зрадив свого покровителя — Пітера Клеменцу. А за неповагу треба розплачуватися.
Все інше було вже залагоджено. Він заздалегідь наказав Полі Гатто заїхати до нього о третій пополудні своєю машиною. Нічого незвичайного. Тепер Клеменца набрав номер Рокко Лампоне. Не назвавши себе, сказав: «Заїдь до мене додому. Маю дещо для тебе». Задоволено відзначив, що, незважаючи на ранню годину, голос Лампоне не виказав ніякого здивування, не був сонний. Рокко просто відповів: «Гаразд». Надійний хлопець. Клеменца додав: «Не поспішай, приїдеш після обіду, але не пізніше другої години».