Рокко Лампоне приїхав заздалегідь, і Клеменца розповів йому, що треба зробити і як між ними розподіляються ролі. Обличчя Лампоне засвітилося подивом і вдячністю, він шанобливо подякував Клеменці за підвищення, яке давало йому змогу відзначитись на службі в «родині». Клеменца був певен, що не помилився у виборі. Він поплескав Лампоне по плечу й сказав:
— Відсьогодні матимеш пристойніший підробіток. Ми про це поговоримо пізніше. Ти сам розумієш, що зараз у «родини» нагальніші справи.
Лампоне жестом показав, що потерпить, адже нагорода від нього нікуди не втече.
Зайшовши у комірчину, Клеменца відчинив сейф, витяг пістолет і подав його Лампоне.
— Стрілятимеш з цього, — сказав він. — Його ніколи не зможуть засікти. Як покінчимо з цим ділом, забери жінку з дітьми і поїдь до Флориди. За свої гроші, а я тобі пізніше поверну. Відпочинеш, засмагнеш. Зупинишся в нашому готелі в Майамі-Біч, щоб я міг завжди, коли мені треба, розшукати тебе.
В двері комірчини постукала Клеменцова жінка, сповіщаючи, що приїхав Полі Гатто. Він сидів у машині коло виїзду з гаража. Клеменца вийшов через гараж, Лампоне йшов слідом. Всідаючись на переднє сидіння, Клеменца з роздратованим виглядом буркнув щось на зразок привітання й глянув на годинник, ніби перевіряючи, чи не спізнився Гатто.
Хитрун з тхорячою мордою пильно стежив за ним, намагаючись проникнути в його думки. Він ледь здригнувся, коли Лампоне опустився на заднє сидіння за ним. Полі попросив:
— Рокко, пересунься на той бік, ти ж не скляний. Здоровань, затулив мені дзеркальце, і я не бачу, що там ззаду.
Лампоне покірно пересів на сидіння за Клеменцою, наче таке прохання було найзвичайнішою річчю в світі. З кислим виразом Клеменца сказав, звертаючись до Гатто:
— Чорти б його взяли, цього Сонні, здається, перелякався, як баба. Вже думає залягти на матраци. Треба підшукати місце на Вест-Сайді. Полі і ти, Рокко, обладнаєте його на випадок, коли дадуть команду всім бойовикам перейти туди. Можеш підказати що-небудь путяще?
Як він і сподівався, очі Гатто жадібно загорілися. Полі клюнув на гачок і, думаючи, як оцінить таку інформацію Солоццо, забув про власну безпеку. До того ж Лампоне теж чудово грав свою роль, неуважно розглядаючись довкола крізь вікно. Клеменца ще раз похвалив себе за вдалий вибір. Гатто знизав плечем:
— Треба подумати.
Клеменца буркнув:
— А поки думаєш, не забувай їхати, бо я збираюся потрапити в Нью-Йорк ще сьогодні.
Полі був чудовий водій, в цей час на дорозі до міста траплялось небагато машин, і ранні зимові сутінки лише починали густішати, коли вони вже заїжджали в місто. В машині не розмовляли. Клеменца наказав Полі поїхати до Вашингтонових пагорбів. Він намітив собі кілька житлових будинків, наказав поставити машину неподалік від Артур-авеню і чекати. Лампоне також залишився в машині. Клеменца пройшов кілька кварталів і в ресторані «Вера Маріо» перехопив легеньку вечерю — телятину з салатом. Кивком голови привітався з кількома знайомими. За годину він знову був коло машини. Гатто і Лампоне чекали на нього.
— Чорти-що, — підсумував Клеменца, — сказали, що ми знову потрібні на Лонг-Айленді. Придумали для нас іншу роботу. Сонні каже, що з переїздом можна ще зачекати: Рокко. Ти живеш у місті, тебе підкинути?
— Я залишив машину коло вашого дому. А моїй старій кудись приспічило завтра зранку, — спокійно відповів Рокко.
— Як хочеш, — сказав Клеменца. — Тоді тобі доведеться їхати назад з нами.
І знову на зворотному шляху до Лонг-Біч ніхто не промовив ані слова. Коли вже повернули з шосе на дорогу до містечка, Клеменца раптом сказав:
— Полі, зверни на узбіччя. Треба відлити.
Працювавши стільки часу в капореджіме, Гатто знав, що товстий Клеменца мав слабий сечовий міхур; він не раз звертався до нього з такими проханнями. Гатто з'їхав з асфальту на м'яке узбіччя, за яким починалася драговина. Клеменца виліз із машини, зробив кілька кроків у кущі і справив малу нужду. Потім, відчинивши дверцята, щоб знову сісти в машину, швидко зиркнув уперед і назад по дорозі. Ніде не видно світла від фар, дорога вільна.
— Поїхали, — сказав Клеменца. І в машині миттю гримнув пістолетний постріл. Полі Гатто неначе рвонувся уперед, його тіло зависло на кермі, а потім знову зсунулося на сидіння. Клеменца спритно сахнувся назад, щоб до нього не долетіли скалки черепа й кров.