Сонні ще дивився злими очима.
— Атож. Я розумію все. Але тільки до того місця, де ти визнаєш, що ніхто не зможе перешкодити нам, якщо ми захочемо придушити Солоццо.
Потім Сонні обернувся до Тессіо:
— Що чутно про Луку?
— Нічого. Не інакше як Солоццо проковтнув його, — відповів Тессіо. Хейген зауважив тихо:
Солоццо не тривожився через Луку, що мені здалося дуже дивним. Він надто розумний, щоб не остерігатися Луки. Думаю, що Турок так чи інакше вивів його з гри.
— Господи, — пробурмотів Сонні, — сподіваюся, що Лука не воює проти нас. Це єдине, чого б я боявся. Клеменца, Тессіо, що ви обидва думаєте про це?
— Кожен може схибнутися, згадайте хоча б Полі, — повільно сказав Клеменца. — Але для Луки є тільки одна дорога. Він нікому не вірить і нікого, крім Хрещеного Батька, не боїться. Але ж Лука і поважає твого батька, Сонні, як ніхто інший, хоча Хрещеного поважають усі. Ні, Лука ніколи не зрадить нас. І мені також важко повірити, щоб Солоццо, хай там який він хитрий, міг підсидіти Луку. Лука підозрює всіх і кожного. Завжди готовий до найгіршого. Мабуть, він кудись повіявся на кілька днів. Але незабаром він об'явиться.
Сонні обернувся до Тессіо. Бруклінський капореджіме розвів руками:
— Будь-хто може стати зрадником. Лука був дуже уразливий. Дон міг його чимось образити. Таке могло бути. Але я все ж таки думаю, що Солоццо його десь застукав зненацька. Це сходиться з тим, що сказав консільйорі. Нам треба готуватися до найгіршого.
Сонні запитав усіх одразу:
— Невдовзі Солоццо почує про Полі. Як він сприйме цю звістку?
— Йому буде над чим подумати, — сказав похмуро Клеменца. — Хай збагне, що в «родині» Корлеоне не дурні орудують і що йому вчора ще й дуже поталанило.
— Яке там поталанило, — різко заперечив Сонні. — Солоццо планував свій замах не один тиждень. Очевидно, хтось щодня стежив за старим і вивчив усі його звички. Потім вони підкупили Полі й, можливо, Луку. У потрібну мить захопили Тома. Зробили все, що хотіли. Але їм не пощастило. Бо вони найняли не найкращих людей, а старий виявився для них надто моторним. Якби вони вбили його, мені б довелося піти з Солоццо на угоду, і він переміг би. Тимчасово. Бо я б вичікував п'ять, десять років. Але тепер, Пітере, не кажи, що йому пощастило: ти недооцінюєш його. Ми надто довго його недооцінювали.
Один із охоронців заніс із кухні в кімнату каструлю спагетті, потім приніс тарілки, виделки й вино. Їли розмовляючи. Майкл стежив із подивом. Він не їв, і Том теж, але Сонні, Клеменца й Тессіо жували на повний рот, вимазуючи соус скоринками хліба. Сцена була майже комічна. Нарада тривала.
Тессіо не думав, що втрата Полі Гатто спантеличить Солоццо, він навіть гадав, що Турок це передбачив, а може, навіть і хотів такого. Зникла зайва людина, що могла б комусь свідчити проти Солоццо. І залякати його цим навряд чи можна: хіба б самі вони злякалися за такої ситуації!
— Я темний чоловік у таких справах, — заговорив Майкл, — але з усього того, що ви тут наговорили про Солоццо, та ще як додати, що він раптом почав уникати контакту з Томом, здогадуюсь, що у нього є якийсь прихований козир. Він може викинути нового, хитрого коника і здобути собі перевагу. Якби здогадатися, що у нього на думці, — козирі знову були б у наших руках.
— Еге, я вже міркував над цим, і єдине, що спадає на думку, — це Лука, — потвердив Сонні. — Я наказав, щоб він з'явився сюди, перш ніж буде поновлено всі його права в «родині». Можливо й таке, що Солоццо вже домовився з іншими «родинами» Нью-Йорка, і завтра нас повідомлять, що у війні вони стоятимуть проти нас. І що ми мусимо погодитися на Туркові умови. Чи так, Томе?
— Я думаю так само, — погодився Том. — І ми не можемо виступити проти такої сили без вашого батька. Тільки він один здатний протистояти союзові всіх «родин». У нього в руках політичні зв'язки, що завжди були їм потрібні, і він скористається з цього під час переговорів, якщо тільки захоче їх вести.
Клеменца заявив трохи самовпевнено, як на керівника, чий найближчий помічник тільки-но зрадив його:
— Щодо охорони, то Солоццо ніколи не зможе добутися до цього будинку, Сонні, можеш не турбуватися.
Сонні якусь мить дивився на нього задумливо. Потім спитав у Тессіо:
— А як з лікарнею? Твої люди прикрили її?
Здавалося, вперше протягом наради Тессіо відчув твердий ґрунт під ногами:
— І зсередини й зовні встановили цілодобове вартування. Поліція теж охороняє як слід. Детективи чергують біля палати, щоб розпочати допит. Це, звісно, маскарад. Донові ще й досі вливають розчин з ампул у вену, і він нічого не їсть, отже, поки що нема клопоту з кухнею, а то ці турки — мастаки отруювати. Тепер до дона не дістатися ні за яку ціну.