Капітан накинувся на детектива, почервонівши від люті:
— Сто чортів, — заревів він, — я кому сказав — узяти його!
Майкл, думаючи так само чітко, без злості, промовив а удаваним обуренням:
— Капітане, скільки Турок заплатив вам, щоб порішити мого батька?
Капітан обернувся до нього:
— Тримайте його, — наказав він двом дужим полісменам. Майкл відчув, що йому, як лещатами, придавили руку до тіла, й побачив здоровенний капітанів кулак, що летів по дузі до його обличчя. Він сахнувся вбік, але кулак вже врізався у вилицю. В голові неначе вибухла граната. Рот наповнився кров'ю з дрібними кісточками — як він здогадався, його зубами. Чув, як набрякає ліва щока, ніби її накачують повітрям. Ноги стали мов ватяні, і Майкл напевне впав би, коли б його не притримували двоє полісменів. Але він був при пам'яті. Детектив у цивільному став перед ним, щоб не дати капітанові вдарити вдруге, й скрикнув:
— Ой боже, капітане, ви ж його скалічили!
— Я не торкався його. Він поліз на мене й спіткнувся. Розумієте? Він опирався арештові, — голосно заявив капітан.
Крізь червону імлу Майкл бачив, як до лікарні під'їжджають нові машини. З них вискакували люди. Одного з них він упізнав — то був адвокат Клеменци. Він чемно і твердо говорив капітанові:
— Родина Корлеоне найняла фірму приватних детективів для охорони пана Корлеоне. Люди, що супроводять мене, мають дозвіл на носіння зброї, капітане. Якщо ви арештуєте їх вам доведеться вранці давати пояснення судді, чому ви це зробили.
Адвокат глянув на Майкла.
— Ви хочете подати скаргу на того, хто вам це заподіяв?
Майклові важко було говорити. Щелепи не стулялися докупи, він ледве спромігся промимрити:
— Я послизнувся... Послизнувся й упав.
Капітан переможно зиркнув на нього, і Майкл присилував себе відповісти на цей погляд усмішкою. Він прагнув нізащо в світі не виказати чудове почуття крижаної холодності, що керувала його мозком, і шквалу морозяної ненависті, що пронизувала його тіло. Не хотів подати найменшого знаку, щоб ніхто в світі не здогадався про його справжні почуття в цю мить. Як не подав би й сам дон. А потім відчув, що його заносять у лікарню, і втратив свідомість.
Прокинувшись уранці, Майкл відзначив, що щелепу скріплено дротом, а з лівого боку немає чотирьох зубів. Біля ліжка сидів Хейген.
— Мені давали наркоз? — спитав Майкл.
— Так, — промовив Хейген, — треба було витягти скалки кісток з ясен, і лікарі вважали, що це дуже болюча процедура. Та ти й сам зомлів.
— Мені ще розбили що-небудь?
— Ні, — відповів Хейген. — Сонні хоче, щоб тебе перевезли додому на Лонг-Біч. Як, ти зможеш їхати?
— Звичайно. З доном усе гаразд?
Хейген почервонів.
— Здається, тепер ми зробили те, що треба. Найняли фірму приватних детективів і розкидали їх по всій околиці. Я тобі все розповім у машині.
Машину вів Клеменца. Майкл і Хейген сиділи на задньому сидінні. Кров шугала Майклові в скроні.
— Що ж воно трапилося вчора ввечері? Чи рознюхали твої хлопці ?
Хейген спокійно розповів:
— У Сонні є своя людина в поліції — детектив Філіпс, той самий, що намагався захистити тебе вчора. Він нам пояснив, що й до чого. Капітан Маккласкі — страшенний хабарник, відомий цим ще з часів, коли був простим полісменом. Наша «родина» йому виплатила чимало. Але він зажерливий і непорядний у справах. Солоццо, очевидно, добрячий шмат поклав йому на лапу. Маккласкі заарештував усіх людей Тессіо в лікарні й навколо неї зразу ж після того, як скінчилася година відвідин. Не допомогло, що дехто з них мав при собі зброю. А потім Маккласкі зняв детективів при дверях дона. Сказав, що вони йому потрібні і що на їхнє місце пришле інших. Але цим іншим «помилково» дали не те призначення. Хто б повірив! Його добре підмазали, щоб прибрати дона. Філіпс певен, що капітан спробує ще раз. Видно, Солоццо наобіцяв йому золоті гори, ще й місяць з неба на додачу.
— Про те, як я заробив по пиці, газети писали?
— Ні, — відповів Хейген. — Ми все спустили на гальмах. Ніхто не зацікавлений роздимати. Ані поліція, ані ми.
— Гаразд. А той хлопчина Енцо викрутився?
— Еге, він хитріший за тебе. Енцо вшився, як тільки показалася поліція. Запевняє, що стояв з тобою, коли проїздив Солоццо на машині, це правда?
— Так. Він непоганий хлопчина, — зауважив Майкл.
— Я скажу, щоб про нього подбали, — погодився Хейген. — Ти як себе почуваєш? У тебе паскудний вигляд, — занепокоївся він.
— Все гаразд, — відповів Майкл. — Як прізвище того капітана?
— Маккласкі, — відповів Хейген. — Між іншим, твій настрій підніметься, коли ти довідаєшся, що «родина» Корлеоне нарешті повела в рахунку. Бруно Татталья, сьогодні рано о четвертій.