Дон ходив по кімнаті, тримаючи руку на плечі Назоріне й підбадьорливо кивав головою. Коли пекар скінчив, дон Корлеоне всміхнувся і сказав:
— Любий друже, забудь про свої турботи.
А потім докладно пояснив, як належить учинити. Треба надіслати петицію членові конгресу від їхньої округи. Той винесе на розгляд спеціальну постанову про надання Енцо американського громадянства. Конгрес напевне схвалить таку постанову. Там же рука руку миє. Звісно, уточнив дон Корлеоне, це робиться не задарма. На сьогодні середня ціна такої справи — дві тисячі доларів. Він, дон Корлеоне.. забезпечить успіх і сам передасть кому треба плату. Чи пристає його друг на таку пропозицію?
Пекар відразу погодився. Він і не сподівався, що таку велику послугу йому зроблять задарма. Звісно, спеціальна постанова конгресу коштує недешево.
Назоріне дякував майже зі слізьми. Дон Корлеоне провів його до дверей, запевнивши, що компетентні люди навідаються до пекарні, щоб домовитися про всі подробиці й заповнити потрібні документи. Пекар розчулено обійняв його, перше ніж вийти в сад.
Хейген усміхнувся донові:
— Непогане капіталовкладення для Назоріне. Заразом добув зятя й дешевого довічного помічника в пекарні. І все лише за дві тисячі доларів. — Хвилинку помовчавши, він напитав:
— Кому доручити цю справу?
Дон Корлеоне замислено наморщив чоло.
— Тільки не нашому селюкові. Доручи краще євреєві и сусідньої округи. Тепер, певно, буде багато таких випадків — війна закінчилась. Нам треба мати більше людей у Вашингтоні, щоб обслужити потік прохань і не підняти ціни.
Хейген зробив позначку в блокноті.
— Не через конгресмена Лютеко. Спробуй через Фішера.
У другого прохача, покликаного Хейгеном, справа була зовсім проста. Він звався Антоні Коппола; замолоду дон Корлеоне працював з його батьком на залізничних станціях. Копполі бракувало п'ятсот доларів для відкриття своєї піцерії — на перший внесок за обладнання й спеціальну піч. З певних причин, про які прохач не хотів розводитися, він не мав кредиту. Дон поліз у кишеню й дістав пачку банкнот. Та їх виявилося замало. Корлеоне скривився і кинув до Тома Хейгена:
— Позич мені сто доларів, поверну в понеділок, коли візьму гроші в банку.
Прохач поривався заперечити, він, мовляв, обійдеться і чотирма сотнями, але дон Корлеоне поляскав його по плечу й сказав, ніби виправдовуючись:
— Треба ж підкотитися цьому весіллю — я трохи розтратив готівку. — І разом з Хейгеновими передав Антоні Копполі паку банкнот.
Хейген дивився на цю сцену з мовчазним захопленням. Дон завжди навчав: якщо виявляєш щедрість, не завадить підкреслити, що ти щедрий не взагалі, а конкретно, саме до цієї людини. Як приємно має бути Антоні Копполі, що сам дон Корлеоне мусив позичити грошей, щоб врятувати його, Антоні Копполу. Коппола добре знав, що дон мільйонер, але не в тому річ. Скажіть, чи багато мільйонерів охоче завдають собі хоч трохи мороки, щоб допомогти своєму бідному другові?
Дон запитливо підвів голову.
— Луки Бразі, — сказав Хейген, — у списку немає, але він хоче зустрітися з вами. Знаючи, що прилюдно йому цього робити не випадає, він хотів би поздоровити вас віч-на-віч.
Здається, вперше за день дон Корлеоне виявив невдоволення. Він відповів ухильно:
— Чи конче треба?
Хейген стенув плечима.
— Ви знаєте його краще. Він вельми вдячний за запрошення на весілля, бо ніколи не сподівався. Напевне, хоче висловити свою вдячність.
Дон Корлеоне кивнув і дав знак, щоб покликали Луку Бразі.
У саду Кей Адамс, здивована виразом несамовитої люті на обличчі Луки Бразі, запитала про цього чоловіка. Майкл привів Кей на весілля, щоб вона помалу, по змозі без великого потрясіння, дізналася правду про його батька. Адже досі вона, здається, вважала дона лише не зовсім чесним бізнесменом, та й годі. Майкл вирішив хоча б непрямо відкрити їй частину правди. Він пояснив, що Лука Бразі — один з тих людей, кого найбільше боялися в злочинному світі на Східному узбережжі Сполучених Штатів. Кажуть, що він має великий хист виконувати доручені вбивства самостійно, без помічників, тому його майже неможливо викрити й засудити. Майкл скривився й додав: