— Хто він? Ти казав, що це твій брат, але у нього інше прізвище, та й зовні він не схожий на італійця.
— Том живе у нас з дванадцяти років. Його батьки померли, і він, хворий на трахому, тинявся по вулицях. Якось Сонні привів його переночувати, відтоді Том і зостався. Йому не було куди податися. Так і жив у нас, поки не одружився.
Повідомлення заінтригувало Кей Адамс.
— Як романтично! Твій батько, видно, добросердий чоловік. Щоб отак прийняти когось у сім'ю, коли у самого стільки дітей.
Майкл не став пояснювати, що сім'я з чотирма дітьми вважається серед італійських іммігрантів невеликою. Він просто сказав:
— Тома не прийняли за сина. Він жив у нас, та й годі.
— О, — здивувалася Кей, — а чому ви його не всиновили?
Майкл засміявся.
— Бо батько сказав, що було б негарно міняти прізвище Тома. Негарно щодо його рідних.
Вони побачили, як Хейген провів Сонні через скляні двері и донів кабінет, а потім поманив пальцем Амеріго Бонасера.
— А чого ці люди надокучають твоєму батькові зі своїми травами у такий день? — запитала Кей.
Майкл знову засміявся.
— Бо вони знають: за традицією жоден сицилієць не моїм підмовити прохачеві в день весілля його дочки. І той не сицилієць, хто не скористається з цього.
Люсі Манчіні підняла з підлоги поділ рожевої сукні й поспішила сходами вгору. Важке купідонове обличчя Сонні Корлеоне, червоне й непристойне від п'яної жаги, злякало її, але саме заради такого кінця вона чіплялася до нього весь останній тиждень. Дві любовні пригоди в коледжі не дали Люсі ніякої насолоди, й жодна з них не тривала більше тижня. Під час сварки другий коханець промимрив їй щось на зразок того, що вона «там дуже велика». Люсі зрозуміла й аж до закінчення коледжу навідріз відмовлялась від побачень.
Влітку, коли готувалися до весілля її кращої подруги Конні Корлеоне, Люсі наслухалась пліток про Сонні. Якось у неділю після обіду на кухні у Корлеоне дружина Сонні, Сандра, розбалакалася. Сандра — добродушна вульгарна жінка, народилася в Італії, її привезли до Америки ще маленькою. Міцна, з великими грудьми, вона за п'ять років заміжжя народила трьох дітей. Сандра та й інші жінки залякували Конні страхіттями першої шлюбної ночі.
— Боже, — хихикнула Сандра, — коли я вперше побачила цю штуку у Сонні і уявила, що він робитиме зі мною, я заверещала як різана. Після першого року мої нутрощі розлазились, наче розварені макарони. А коли почула, що він таскається по жінках, я пішла в церкву й поставила свічку.
Всі весело розсміялися, а в Люсі немов електричний струм пробіг по тілу.
А тепер, коли вона бігла вгору до Сонні, могутній спалах жадання охопив її. На площадці Сонні схопив її за руку й штовхнув у порожню спальню. Коли за ними зачинилися двері, вона вже ледве могла стояти на ногах. На губах відчула губи Сонні з присмаком гіркого паленого тютюну. Вона розтулила вуста. І тієї ж миті відчула, як його рука проникла під її убрання весільної дружки, почула тріск тканини, відчула між ногами його велику теплу долоню, Що, рвучи сатинові трусики, тяглась пестити її потаємні місця. Вона обхопила його за шию і повисла на ньому, а він хапливо розстібував свої брюки. А тоді підвів долоні під її сідниці і підняв її. Підскоком вона обвила його ногами над стегнами і всмоктувала його язик, що вже був в її роті. Він шаленим ривком посунув на неї, а її голова вдарилась об двері. Люсі відчула, як щось обпалююче промкнулось між її стегнами. Її права рука впала з його шиї, щоб направити, і обхопила величезну, переповнену кров'ю, жилаву жердину, що нетерпеливилась в її руці, немов жива істота. Мало не ридаючи від вдячного екстазу, Люсі направила її в свою вогку, набряклу плоть. їй перехопило дух від тиску входження, від неймовірної насолоди, її ноги підтяглись майже до шиї, його блискавичні, дикі, незчисленні поштовхи передавали її тілу солодкий трепет, вона вигиналась, піднімаючи таз усе вище й вище, аж поки відчула перший раз у житті несамовитий оргазм, відчула, як він обм'як, а тоді — повільне стікання сімені по стегнах. Її ноги спроквола розімкнулись і посунулись униз, аж поки досягли підлоги. Бездиханні, вони стали, притиснувшись одне до одного.
Вони б стояли так ще деякий час, але в двері тихо постукали. Сонні гарячково застібнувся, водночас притримуючи двері, щоб їх не відчинили. Люсі нестямно, розрівнюючи зверху-вниз, поправляла своє рожеве плаття й злодійкувато нишпорила очима, але річ, яка принесла їй таку втіху, вже сховалась у пуританських чорних одежах.
Потім почувся притишений голос Тома Хейгена:
— Сонні, ти тут?
Сонні зітхнув з полегкістю:
— Так, Томе. Що сталося?