Джоні відлягло. Адже немає нічого серйозного, Ніно має лише стежити за собою.
– Ви маєте на увазі: відвезти його до одного з тих закладів, де відучують від алкоголю? – перепитав Джоні. Джуліс підійшов до бару у віддаленому кутку приміщення і налив собі віскі.
– Ні, – відказав він. – Я маю на увазі інше: здати його в божевільню.
– Не смішіть мене, – не повірив Джоні.
– А я не жартую, – відповів Джуліс. – Я не знаю всіх психіатричних премудрощів, проте що треба, знаю, адже це частина моєї професії. Вашого друга Ніно можна ще повернути в доволі добру форму, коли не занадто ушкоджено печінку, про що ми не в змозі судити із впевненістю, аж поки не зроблено розтин. Справжня біда у нього з іншим – із головою. Фактично його не обходить, житиме він чи помре, не виключено, що він шукає смерті. І якщо не виправити цього, він безнадійний. Отож я й кажу: здайте його, хай пройде необхідний курс лікування психіки.
У двері постукали, і Джоні пішов відчиняти. Прийшла Люсі Манчіні. Вона кинулася Джоні в обійми і розцілувала його.
– Ой, Джоні, яке щастя знову побачитися з тобою.
– Так, багато води збігло.
Він відзначив, що Люсі змінилася. Вона наче стала стрункіша, її вбрання стало до біса ліпшим, і вдягалася вона з кращим смаком. Люсі мала тепер коротку хлоп’ячу зачіску, яка була їй до лиця. Вона мала кращий і молодший вигляд, ніж будь-коли, відколи він її знав, і йому навіть майнуло, що вона могла б скласти йому компанію отут, у Лас-Вегасі. Хіба не приємно поволочитися трохи зі справжньою дівчиною? Та перед тим, як зачаровувати її, Джоні згадав, що Люсі крутила любов із лікарем. Отже, це виключалося. Тому він просто всміхнувся їй по-дружньому і запитав:
– А за якою такою потребою ти ходиш по ночах до Ніно в номер, га?
Вона штовхнула його в плече.
– Просто я почула, що Ніно захворів і Джуліс пішов до нього. Хотіла побачити, чи не можу чимось допомогти. З Ніно все гаразд, хіба ні?
– Безперечно, – сказав Джоні, – він оклигає.
Джуліс Сігал, що недбало розвалився на дивані, не стерпів:
– Авжеж, оклигає, чорти б його оклигали. Я пропоную нам усім зачекати, поки Ніно не прийде до тями. А потім ми всі маємо умовити його на лікування. Люсі, він тобі симпатизує, може, послухається хоч тебе. Джоні, якщо ви його справжній друг, підтримайте нас. Інакше невдовзі печінка старого Ніно стане експонатом номер один у медичній лабораторії якого-небудь університету.
Джоні був неприємно вражений цинізмом лікаря. Та хто він, у біса, такий, щоб стільки брати на себе? Джоні почав було говорити, та цієї миті з ліжка почувся голос Ніно:
– Ей, старий, а де ж випивка?
Ніно сидів на ліжку. Він ошкірив зуби до Люсі й мовив:
– Гей, дитинко, підійди до старого Ніно. – І він простягнув до неї широко розкриті обійми. Люсі присіла на краєчок ліжка й обняла його. На диво, Ніно на вигляд аж ніяк не було зле, майже нормально. Ніно клацнув пальцями:
– Нумо, Джоні, налий мені випити. Ще не пізно. А де, у біса, мій гральний стіл?
Джоні добряче потягнув зі своєї склянки і відказав:
– Тобі не можна пити. Лікар забороняє.
Ніно враз насупився.
– Пішов він, мій лікар туди-сюди… – А потім напустив на обличчя вираз театрального каяття. – О, Джулісе, це ти! Це ж ти мій лікар, правда? Я не мав тебе на увазі, старий друже. Слухай, Джоні, принеси мені випивку або я сам встану з ліжка і сам візьму її.
Джоні стенув плечима і подався до бару. Джуліс промовив відсторонено:
– Я ж кажу, що йому не можна пити.
Тепер до Джоні дійшло, чому Джуліс дратував його. Він завжди говорив незворушним, відстороненим голосом, не наголошував слів, хоч би які жахливі речі доводилося казати, його голос завжди залишався спокійним, контрольованим. Якщо він і застерігав, то застереження було в самих словах, а не в його голосі, нейтральному, ба навіть байдужому. Саме це й примусило Джоні, хоча й страждаючи в душі, принести Ніно склянку віскі. До того, як подати її Ніно, він запитав Джуліса:
– Це ж не вб’є його, правда?
– Ні, не вб’є, – спокійно відказав Джуліс.
Люсі стурбовано глянула на нього, хотіла щось сказати, але змовчала. А Ніно тим часом взяв віскі й вихилив одним духом.
Джоні посміхався до Ніно, вони поставили на місце цього задрипанця-лікаря. Зненацька Ніно почав хапати ротом повітря, обличчя видимо посиніло, йому не вистачало кисню, він задихався, його тіло сіпнулося вперед, мов рибина, кров ударила в обличчя, очі вирячилися.
Джуліс став біля ліжка з протилежного боку від Джоні й Люсі. Він взяв Ніно за карк, утихомирив його і заштрикнув голку шприца в плече біля шиї. Ніно обм’як у лікарських руках, конвульсії затихли, і за хвилину він звалився знову на подушки. Його очі сонно заплющились.