Фредді сидів і похмуро пихкав сигарою. Майкл обернувся до нього й лагідно сказав:
– Фредді, я в батька лише на побігеньках. Чого він хоче для тебе, він тобі скаже, звісно, сам. Але я певен, що тебе воно зробить щасливим. Нам не нахваляться твоєю вправністю на цьому місці.
– Тоді чому він сердитий на мене? – жалісним голосом запитав Фредді. – Тільки тому, що казино втрачає гроші? Так ним заправляє Грін, а не я. Тоді якого ж біса старому від мене треба?
– Не переймайся цим, – сказав Майкл.
Він повернувся до Джоні Фонтане.
– А де ж Ніно? Я хотів би знову побачитися з ним.
Джоні стенув плечима.
– Ніно дуже хворий. Коло нього постійно сидить медсестра. Але ось цей лікар каже, що його слід помістити в божевільню, Ніно намагається себе доконати. Отаке з Ніно!
Майкл замислився і, дивуючись, прокоментував:
– Ніно завжди був гарний хлопець. Я не пригадую, щоб він вчинив якесь паскудство чи бодай словом когось принизив. Його ніколи ніщо не обходило. Крім спиртного.
– Так, – погодився Джоні. – Гроші самі пливуть йому до кишені, він ніколи б не залишився без діла, міг би й співати й зніматися в кіно. Йому тепер платять по п’ятдесят тисяч за фільм, а він чхати хотів на все. Його аніскільки не цікавить слава. Ми з ним завжди були нерозлийвода, і я не пригадую, щоб він зробив якусь капость. Але ж, сучий син, зводить себе пиятикою на той світ.
Джуліс хотів щось сказати, як раптом постукали в двері. Його здивувало, що чолов’яга, який сидів у кріслі біля дверей, не зрушив із місця, а спокійнісінько читав собі й далі газету. Двері відчинив Хейген. Його мало не збив із ніг Моу Грін, що широкими кроками зайшов до кімнати у супроводі двох охоронців.
Моу Грін був вродливий хлопчина, що зробив собі репутацію, працюючи в Брукліні виконавцем вироків від банди найманих убивць. Потім перекинувся на гральні заклади й переїхав на Захід, щоб тут збити собі капітал. Він раніш за всіх збагнув можливості Лас-Вегаса й побудував один із перших готелів з казино на Смузі. У нього й досі часто бували спалахи скаженої люті, і в готелі його боялися геть усі, не виключаючи Фредді, Люсі й Джуліса Сігала. По можливості вони намагалися не потрапляти йому під гарячу руку. І тепер його вродливе обличчя було спотворено люттю. Він сказав Майклові Корлеоне:
– Майку, я чекав на тебе, щоб переговорити. У мене завтра багато роботи, отож я вирішив спіймати тебе сьогодні. Що ти мені на це скажеш?
Майкл Корлеоне подивився на нього, як здавалося, з приязним здивуванням.
– Чом би ні? – Він зробив Хейгенові знак рукою. – Томе, налий випити панові Гріну.
Джуліс відзначив собі, що той, кого звали Альберт Нері, уважно вивчав Моу Гріна, не звертаючи жодної уваги на двох охоронців, які стояли, спершись на двері. Він знав, що кровопролиття тут, у Лас-Вегасі, виключене. Таке суворо заборонялося, бо воно мало б фатальні наслідки для наміру перетворити Вегас у законний притулок для азартних гравців Америки.
Моу Грін сказав своїм охоронцям:
– Візьміть кілька жетонів для цих людей, щоб вони могли трохи пограти в казино. – Він явно мав на увазі Джуліса, Люсі, Джоні Фонтане й Майклового охоронця Альберта Нері. Майкл Корлеоне кивнув головою на знак згоди.
– Це гарна думка.
Лише тепер Нері підвівся з крісла й приготувався разом із іншими вийти з кімнати.
Після того як попрощалися, в кімнаті залишилися Фредді, Том Хейген, Моу Грін та Майкл Корлеоне.
Грін поставив свій напій на стіл і сказав, ледь стримуючи обурення:
– Що я чую? «Родина» Корлеоне збирається викупити у мене готель? Ні, це я у вас викуплю, а не ви у мене.
Майкл розважливо відказав:
– На подив усім, твоє казино зазнає збитків. Якось неправильно ти ним порядкуєш. Може, у нас справи підуть краще.
Грін хрипко засміявся.
– Ах ви ж чортові макаронники. Я зробив вам послугу, взяв Фредді, коли вам було непереливки, а тепер, бачте, вам закортіло витурити мене з бізнесу. Даремно багатієте цією думкою. Мене ніхто не витурить звідси. І у мене є друзі, що стануть за мене.
Майкл сказав так само спокійно й розважливо:
– Ти взяв Фредді, бо «родина» Корлеоне дала тобі добрий шмат грошей, щоб ти дообладнав свій готель. І відкрив своє казино. І ще тому, що «родина» Молінарі гарантувала його безпеку й зробила тобі певні послуги за те, що ти взяв його. «Родина» Корлеоне розрахувалася з тобою повністю. Я не знаю, чого ти нервуєшся. Ми купимо твою пайку за будь-яку розумну ціну, котру ти встановиш, що ж тут нечесного? Оскільки твоє казино втрачає гроші, то купівлею ми ще й тобі робимо послугу.