Коли Майкл повернувся із Сицилії з понівеченим обличчям, всі у родині марно намагалися намовити його на операцію. Майклова мати не давала йому спокою, а одної неділі, коли в Корлеоне за столом зібралася на обід уся родина, вона таки нагримала на Майкла:
– У тебе пика, як у бандита з кіно, зробив би операцію, хоч заради господа бога та своєї сердешної жінки. Може, перестало б текти з носа, як у п’яного ірландця.
Дон, що сидів на чільному місці за столом і пильнував порядок, звернувся до Кей:
– Це тебе турбує?
Кей заперечливо схитнула головою. Тоді дон заявив своїй дружині:
– Тепер він уже не у твоїх руках і це не твій клопіт.
Стара одразу замовкла. Не тому, що боялася чоловіка, але було б неповагою до нього встрявати у суперечку з ним перед присутніми.
Але Конні, донова мазунка, вийшла з кухні, де вона готувала недільний обід, і з розпашілим від плити обличчям утрутилася в розмову:
– Я гадаю, що йому треба привести своє обличчя до ладу. Він був найвродливіший у нашій сім’ї, поки його не скалічили. Ну-бо, Майку, скажи, що ти зробиш це.
Майкл подивився на неї з байдужою міною, ніби він і справді не чув, про що йдеться, і не відповів.
Конні підійшла і стала за батьком.
– Звели йому зробити це, – сказала Конні й любовно поклала обидві долоні на батькові плечі й погладила йому потилицю. Вона єдина дозволяла собі таку фамільярність із доном. Її любов до батька була зворушливою. Вона лащилася до нього, як маленька дитина. Дон поплескав по одній її руці й попросив:
– Ми всі вмираємо з голоду. Подавай на стіл спагеті, а потім уже базікай.
Конні звернулася до свого чоловіка:
– Карло, скажи хоч би ти Майклові, щоб зробив операцію. Може, він хоч тебе послухається. – Мовила це з такою інтонацією, ніби у Карло Ріцці зав’язалася дружба з Майклом більша й міцніша, ніж у будь-кого іншого.
Симпатичний засмаглий Карло, з акуратно підстриженим і зачесаним чубом, надпив зі свого келиха вина домашнього виробництва й відповів:
– Ніхто не може сказати Майклу, що йому робити.
Карло став іншою людиною після переїзду в поселення. Він знав своє місце в «родині» й поводився відповідно.
У всій цій сцені було щось приховане, але що саме, Кей не могла збагнути. Як жінка вона бачила, що Конні умисне лестилася до батька, хоча це й робилося невимушено й навіть щиро. І все ж таки тут був якийсь прихований намір. Навіть сама відповідь Карло, певно, мала показати, що він визнає Майклову вищість. Майкл цілком усе ігнорував.
Кей не зважала на спотворене обличчя свого чоловіка, хоча її непокоїв його нежить – результат ушкодження нерва. Операція на обличчі все б усунула. І тому вона хотіла, щоб Майкл ліг до лікарні й дозволив її зробити. Але розуміла і те, що він, хоча це й дивно, але воліє залишити своє каліцтво. І була певна, що дон також розумів це.
Та коли вона народила першу дитину, Майкл здивував її запитанням:
– Хочеш, щоб я зробив операцію на обличчі?
Кей підтвердила.
– Ти ж знаєш, що твій син ніяковітиме, коли підросте й почне розуміти, що це ненормальна річ. Мені б не хотілося, щоб наша дитина бачила тебе таким. Мені, чесно кажучи, це однаково, Майкле.
Він посміхнувся до неї.
– Гаразд, зроблю.
Почекав, поки вона повернулася зі шпиталю додому, а тоді домовився з лікарями. Операція пройшла вдало. Пошкодження щоки тепер майже не було помітно.
Усі раділи в родині, а Конні більше за всіх. Вона щодня навідувала Майкла у лікарні, тягнучи за собою Карло. А коли Майкл повернувся додому, Конні почепилася йому на шию, розцілувала, подивилася на нього захоплено і прорекла:
– Тепер ти знову став моїм красенем братом.
Тільки дон не надав цій події жодного значення. Він знизав плечима й пробурчав:
– Ну й що ж тут такого?
Але Кей була вдячна. Вона знала, що Майкл погодився на операцію проти свого власного бажання. Він зробив операцію лише тому, що вона попросила його, отже, вона була єдиною людиною у світі, що могла примусити його діяти проти своєї власної волі.
Того ж пообіддя, коли Майкл повертався з Вегаса, Рокко Лампоне підігнав лімузин під будинок, щоб забрати Кей в аеропорт, де вона мала зустрічати чоловіка. Вона завжди зустрічала його з позаміських поїздок переважно тому, що в укріпленому маєтку вона почувалася без нього такою самотньою.