– У такому разі, – тихо зауважив Тессіо, – я думаю, що тобі слід би дати нам дозвіл набрати нових людей до наших загонів. Ці виродки з «родини» Барціні залазять на мою територію. Думаю, що було б добре трохи навчити їх гарних манер.
– Ні, – відрубав Майкл. – Не годиться. Не піддавайтеся на провокації. Усе це ми вирішимо під час переговорів. До нашого від’їзду все залагодиться.
Але від Тессіо не так легко було відбутись. Він звернувся до самого дона, ризикуючи викликати Майклове незадоволення.
– Пробач мені, Хрещений, хай роки нашої дружби будуть мені виправданням у цьому разі. Але я вважаю, що ти і твій син цілковито помиляєтеся у своїх розрахунках щодо бізнесу в Неваді. Як ви можете сподіватися на успіх там без сили, яку ви маєте тут, без підтримки звідси? Одне невіддільне від другого. А коли ви виїдете звідси, Барціні й Татталья будуть надто сильні, щоб ми могли з ними конкурувати. У мене й Клеменци почнуться з ними сутички, і рано чи пізно нам доведеться скоритися їм. А Барціні мені не до смаку. Я кажу, що переїзд «родини» Корлеоне мусив би свідчити про її силу, а не про слабкість. Нам треба зміцнити наші загони й повернути втрачені території, принаймні на Стейтен-Айленді.
– Не забувай, що я уклав мир, – відповів дон, – і не можу не дотримуватися свого слова.
Але Тессіо не вгавав:
– Усі знають, що з того часу Барціні не раз провокував тебе. А крім того, коли Майкл – новий ватажок «родини», то що утримає його від дій, які він вважає за доцільні? Твоє слово для нього не таке вже обов’язкове.
Майкл різко урвав його. Голос Майклів тепер звучав як у справжнього ватажка:
– Ми ведемо переговори, що дадуть відповідь на твої запитання й розвіють усі твої сумніви. Якщо тобі не досить мого слова, то спитай у самого дона.
Але Тессіо вже зрозумів, що зайшов надто далеко. Якби він насмілився ще питати дона, то зробив би Майкла своїм ворогом. Тому він лише стенув плечима й сказав:
– Я говорив, уболіваючи за інтереси «родини», а не за свої власні. За себе я можу постояти й сам.
Майкл по-дружньому всміхнувся до нього.
– Тессіо, я не сумніваюся щодо твоєї відданості. І ніколи й не сумнівався. Але довірся мені. Звісно, мені далеко до тебе і Клеменци в таких справах, але ж мене завжди може напутити батько. Я не напартачу, все буде гаразд.
Нарада закінчилася. Великою новиною було те, що Клеменца й Тессіо дістануть дозвіл утворити нові «родини» на основі своїх загонів. Тессіо отримає гральні заклади у Брукліні разом із операціями в порту, Клеменца – гральні заходи на Манхеттені й зв’язки «родини» на іподромах Лонг-Айленду.
Та обидва капореджіме залишили нараду не цілком задоволені, не всі їхні сумніви було розвіяно. Карло Ріцці ще трохи повагався, сподіваючись, що до нього вже ставляться в родині як до рівного, однак побачив, що Майкл іншої думки. Він залишив дона, Тома Хейгена й Майкла самих у наріжній кімнаті-бібліотеці. Альберт Нері вивів його з будинку, і Карло помітив, що Нері стояв у дверях і дивився, як він перетинає залите світлом подвір’я, йдучи до себе додому.
У бібліотеці всі троє почувалися невимушено, як люди, що роками жили разом в одному домі, в одній сім’ї. Майкл налив ганусівки донові й шотландського віскі Томові Хейгену. Він і собі поставив чарку, хоча це траплялося з ним дуже рідко.
Першим заговорив Том Хейген.
– Майку, а чому ти мене виводиш із операції?
Запитання начебто здивувало Майкла.
– Ти будеш моєю першою людиною у Вегасі. Ми цілком легалізуємося, а ти ж юрист. Що може бути важливішим за таке призначення?
– Я не про це. – Хейген посміхнувся трохи сумно. – Я говорю про створення таємного загону на чолі з Рокко Лампоне й без мого відома. Я говорю про те, що ти сам даєш вказівки Нері, а не передаєш їх, як звичайно, через мене або одного з капореджіме. Чи, може, ти й сам не знаєш, що робить Лампоне?
– Як ти дізнався про загін Лампоне? – лагідно запитав Майкл.
– Не турбуйся, – відповів Хейген, – ніхто не пробалакався й ніхто, крім мене, про це не знає. Просто мені з мого місця видно, що коїться. Ти відпустив Лампоне на власні заробітки, надав йому велику свободу. Отже, йому потрібні люди, що допомагали б йому в його невеличкій імперії. Проте він мусить сповіщати мене про кожну людину, яку бере собі на службу. І я помітив, що кожен із завербованих ним людей занадто добрий для тієї служби, на яку його беруть, і отримує трохи більше, ніж мав би отримувати на такому місці. До речі, ти не помилився, обираючи Лампоне. Він чудово робить свою справу.
– Не так уже й чудово, якщо ти помітив, – скривився Майкл. – А обрав його не я, а дон.