– Хай буде так. Може, саме тому я й відійшов від справ. Може, тому я й передав усе тобі. Я вже зробив своє в житті, у мене вже немає сили. І тут є обов’язки, які навіть найкраща людина не може виконати. Ось такі справи.
Того року Кей Адамс-Корлеоне народила другу дитину, теж сина. Пологи були легкі, без жодних ускладнень, і її вітали в маєтку як королівську принцесу. Конні Корлеоне подарувала для немовляти шовкове вбрання і білизну ручної роботи, привезені з Італії, надзвичайно дорогі й гарні. Вона сказала Кей:
– Це все Карло розкопав. Він перевернув увесь Нью-Йорк, аби знайти щось надзвичайне після того, як мені не пощастило купити нічого, що б мені справді сподобалося.
Кей вдячно посміхнулася й відразу збагнула: від неї хочуть, щоб вона переповіла цю зворушливу історію Майклові. Отже, вона вже ставала по-своєму сицилійкою.
Цього ж таки року в Голлівуді помер від крововиливу в мозок Ніно Валенті. Його смерть освітлювали під великими заголовками у бульварних газетах, бо кілька тижнів перед тим із великим успіхом з’явився на екранах фільм, у якому Джоні Фонтане забезпечив для Ніно провідну роль. Газети вказували також, що похорони узяв на себе Джоні Фонтане, що обряд буде приватним і в ньому візьмуть участь тільки рідні й близькі друзі. В одному сенсаційному інтерв’ю навіть стверджувалось, що Джоні Фонтане звинувачував себе у смерті свого друга, бо не примусив його лікуватися, але все це здавалося скоріше докорами сумління вразливого, але невинного свідка трагедії. Джоні Фонтане зробив кінозіркою свого друга дитинства Ніно Валенті, а що ще може зробити друг?
Ніхто з членів «родини» Корлеоне не приїхав у Каліфорнію на похорон, був лише Фредді та ще Люсі з Джулісом Сігалом. Дон хотів і собі поїхати на похорон, однак мікроінфаркт на місяць прикував його до ліжка. Отже, натомість він послав великий вінок живих квітів. Вінок повіз на Захід Альберт Нері як офіційний представник «родини».
А через два дні після похорону Ніно в Голлівуді, у будинку коханки-кінозірки, застрелено Моу Гріна. Альберт Нері ще цілий місяць не повертався до Нью-Йорка. Він провів свою відпустку на Карибському морі й повернувся до виконання своїх обов’язків засмаглий, як негр. Майкл Корлеоне привітав його усмішкою й кількома словами подяки, між якими була також звістка про те, що віднині Нері отримає від «родини» додаткову платню у вигляді прибутку від одного грального закладу на Іст-Сайді, що вважався вельми прибутковим. Нері відчував задоволення і радість із того, що живе у світі, де належно винагороджують за сумлінне виконання обов’язків.
Частина восьма
Розділ XXIX
Майкл Корлеоне вжив усіх застережливих заходів на випадок будь-якого розвитку подій. Мав непохибні розрахунки і бездоганні заходи безпеки. Він був терплячий, гадаючи використати рік на готування. Але скористатися цим часом повністю йому не пощастило. Бо сама доля виступила проти нього, і то найнесподіванішим чином. Не хто інший, як сам Хрещений Батько, сам великий Дон підвів Майкла Корлеоне.
Одного сонячного недільного ранку, коли жінки були ще в церкві, дон Віто Корлеоне убрався у свій садівницький одяг: мішкуваті сірі штани, вилинялу синю сорочку, пом’ятий рудий капелюх, прикрашений пропотілою сірою шовковою стрічкою. За останні роки дон нівроку погладшав і заявляв, що порається коло своїх грядок із помідорами, щоб підтримувати здоров’я. Хоча нікого не міг ввести в оману.
Правда була в тому, що він справді любив порпатися у садку; йому подобалося спостерігати ранкове пробудження природи, воно нагадувало про дитинство на Сицилії, якихось шістдесят років тому, ще в ті часи, коли він не знав жаху і смутку, які відчув, утративши батька. Тепер на грядках бобів зацвіли білі квітки; висока цибуля-шалот оточувала все зеленим живоплотом. У кінці саду стояла, мов на варті, діжка з розведеним коров’ячим гноєм – найкращим городнім добривом. У цій нижній частині стояли й дерев’яні підпори, які дон зробив власноручно, перев’язавши стовпи товстою білою проволокою. Над ними витикалися пагони помідорів.
Дон поспішав полити свій сад. Треба встигнути, поки не припекло сонце й не перетворило краплі води на лінзи, що збирають сонячні промені й пропалюють листя салату, немов папір. Сонце потрібніше від води, хоча вода теж необхідна, але нерозумне дозування того й другого може наробити чимало лиха.
Дон обходив город, вишукуючи мурашок. Якби побачив мурашок, значить, на його городині завелася попелиця і треба збризкати.
Закінчив поливати саме вчасно. Сонце вже починало припікати, і дон подумав: «Досить». Але треба ще було підперти кілочками кілька рослин, і він знову нахилився. Як тільки закінчить оцей останній рядок, одразу ж піде у дім.