Зовсім несподівано він відчув, наче сонце спустилося з неба й пече його в саму маківку. У повітрі затанцювало безліч золотистих мушок. Старший Майклів син біг до діда, що стояв навколішках. Хлопчика огортала запона жовтого сліпучого світла. Але дона не обдуриш, надто він був досвідчений для цього. За вогненною жовтою запоною зачаїлася смерть, що наготувалася завдати йому удару, і дон помахом руки попередив хлопця, щоб той тікав геть звідси. І вчасно, бо вдарило як молотом у груди; дон жадібно розкрив рота, щоб ухопити повітря, і повалився на землю.
Хлопчик помчав кликати батька. Коли Майкл Корлеоне й люди, що вартували при воротах, прибігли у садок, вони побачили, що дон лежить розпростертий долі, стискаючи в жменях землю. Підняли його і перенесли у затінок до вимощеного кам’яними плитами подвір’я за домом. Майкл нахилився над батьком, тримаючи його за руку, а інші вже дзвонили до лікаря й викликали «швидку допомогу».
Величезним зусиллям дон розплющив очі, щоб востаннє подивитися на сина. Від гострого серцевого нападу його рожеве обличчя стало майже синім. Він помирав. Він відчув запах саду, жовта запона світла засліпила йому очі, і він прошепотів:
– Життя таке прекрасне.
Він не бачив жіночих сліз, він помер до того, як жінки повернулися з церкви, до того, як приїхали «швидка допомога» й лікар. Помер, оточений чоловіками, помер, тримаючи за руку найулюбленішого сина.
Похорон був царський. П’ять «родин» надіслали своїх донів і всіх капореджіме, прийшли й родини Тессіо та Клеменци. Джоні Фонтане потрапив у жирні заголовки в бульварних газетах, бо прибув на похорон, не послухавшись Майклової поради не з’являтися. Фонтане заявив кореспондентам, що Віто Корлеоне був його хрещеним батьком і найкращою людиною з усіх, кого він будь-коли знав, і що він вважає за честь для себе віддати останню шану цій людині; його не обходить, що подумають інші.
З тілом прощалися за старим звичаєм у поселенні. Амеріго Бонасера перевершив самого себе, готуючи до похорону давнього друга – Хрещеного Батька – так, як мати готує молоду до весілля. Він повністю розплачувався за свій борг донові. Усі лише й говорили про те, що навіть смерть не змогла стерти величі й благородства з обличчя великого Дона – такі слова сповнювали Амеріго Бонасера гордістю й дивним відчуттям сили. Лише йому одному було відомо, як жахливо спотворила смерть донову зовнішність.
Прийшли всі давні друзі й сподвижники. Назоріне, його дружина, донька, її чоловік та їхні діти; з Лас-Вегаса прибув Фредді. Том Хейген із дружиною та їхні діти, дони із Сан-Франциско й Лос-Анджелеса, Бостона й Клівленда. Коло труни стояли Рокко Лампоне, Альберт Нері, Клеменца і Тессіо і, звичайно ж, донові сини. Весь маєток, усі будинки були заповнені вінками з живих квітів.
За брамою маєтку стояли кореспонденти газет і фотографи, а на невеличкій вантажній машині приїхали, як стало відомо, агенти ФБР, що увічнювали на кіноплівку це епохальне видовище. Дехто з кореспондентів намагався проникнути всередину, але коло брами і понад огорожею було розставлено варту, яка вимагала показати посвідчення й запрошення. І хоча з газетярами обійшлися дуже ввічливо, передали їм із дому напої й перекуску, всередину їх не пропустили. Вони намагалися говорити з тими, хто виходив з подвір’я, але їм відповідали кам’яними поглядами й цілковитою мовчанкою.
Майкл Корлеоне пробув цілий день із Кей, Томом і Фредді в наріжній кімнаті-бібліотеці. До нього проводили людей, які хотіли побачити його, щоб висловити своє співчуття. Майкл приймав їх вельми ввічливо, навіть якщо дехто, звертаючись, називав його Хрещеним або доном Майклом; лише Кей помітила, що він тоді невдоволено стискав губи.
Клеменца й Тессіо зайшли, щоб приєднатися до родини небіжчика, і Майкл сам налив і підніс їм випити. Трохи переговорили про справи. Майкл повідомив їх, що маєток із усіма будинками продається одній будівельній компанії за неймовірно вигідну ціну. І це було ще одне свідчення геніальності великого Дона.
Усі розуміли, що тепер імперія повністю переходить на Захід. Що «родина» Корлеоне зліквідує всі свої справи в Нью-Йорку. Для цього треба було лише дочекатися відставки чи смерті дона.
Хтось нагадав, що майже десять років, від самого весілля Конні Корлеоне з Карло Ріцці, у цьому будинку не збиралося стільки люду. Майкл підійшов до вікна, що виходило у садок. Колись давно вони з Кей сиділи в цьому садку й гадки не мали, що на Майкла чекає така дивна доля. Його батько, вмираючи, сказав: «Життя таке прекрасне». Майкл не пригадував, щоб його батько коли-небудь філософував про смерть, ніби дон надто поважав смерть, аби говорити про неї.