На нещастя, наступного нічного чергування з ним сталася халепа. Його машина поїхала на виклик до Гарлему – сказали, що там спроба вбивства. Як завжди, Нері вискочив із машини, коли та ще тільки підкочувалася до зупинки. Було вже за північ, і замашний ліхтар був при ньому. Він одразу побачив, де саме потребували його. Коло одного з під’їздів стояв натовп. Якась стара негритянка сказала Нері:
– Он там чоловік ріже дівчинку.
Нері зайшов у під’їзд. З другого кінця крізь відчинені двері виривалося світло й чулися зойки. Він поспішив до відчинених дверей, тримаючи в руці ліхтаря, і мало не впав, спіткнувшись об двоє жіночих тіл, розпростертих на підлозі. Одна була негритянка років двадцяти п’яти. Друга – мулатка років дванадцяти, не більше. Обидві закривавлені від порізів бритвою на обличчі й на тілі. Нері побачив у кімнаті й винуватця. Він добре знав його.
То був Вакс Бейнс, відомий у околиці сутенер, розповсюджувач наркотиків і грабіжник. Його очі були зовсім безтямні від великої дози наркотику, а тремтлива рука стискала закривавленого ножа. Нері заарештував його якраз два тижні тому, коли він на вулиці жорстоко побив одну з повій, які працювали на нього. Бейнс сказав тоді йому:
– Чоловіче, це не твоя справа.
Напарник Нері також щось промимрив на зразок того, що хай, мовляв, негри хоч переріжуть один одного, коли їм так хочеться, але Нері привів Бейнса у відділок. Наступного ж дня Бейнса випустили на поруки.
Нері ніколи не любив негрів, а робота в Гарлемі знеохотила до них ще більше. Вони пиячили, дуріли від наркотиків, а їхні жінки працювали або таскалися по вулиці. Від тих байстрюків йому не було жодної користі. Зухвале порушення Бейнсом закону збісило його. Вигляд дівчини, жахливо порізаної бритвою, доконав Нері, і він холоднокровно вирішив не відводити Бейнса до відділку.
Але за ним уже стояв натовп свідків: люди із сусідніх квартир і його партнер по машині.
Нері наказав Бейнсові:
– Кинь ніж, ти заарештований.
– Чоловіче, – засміявся Бейнс, – щоб арештувати мене, тобі доведеться взятися за пістолет, якщо ти не хочеш скуштувати цього, – він підніс угору ножа.
Нері рвучко кинувся вперед, так що напарник його не встиг вихопити пістолета. Негр полоснув ножем, але Нері, який мав дуже швидку реакцію, перехопив його за зап’ясток лівою рукою, а правою з усієї сили блискавично опустив на скроню Бейнсові ліхтар. Удар примусив Бейнса впасти на коліна, він захитався, як п’яний, а ніж випав у нього з руки. Він став безпорадний, отож другого удару Нері вже не можна було вибачити, як зробили висновок із зізнань численних свідків та його напарника слідство і кримінальний суд. Його другий удар по голові Бейнса виявився такої сили, що скло в ліхтарі розлетілося на скалки, а головка ліхтаря з лампочкою відлетіла через усю кімнату, далеко вбік. Важка трубка зігнулася, і лише батарейки не дали їй переламатися. Один із присутніх – негр, що жив у будинку і пізніше свідчив проти Нері, – промовив захоплено:
– Чоловіче, та в цього негра голова як камінь!
Однак Бейнсова голова все ж таки не була достатньо твердою. Удар проломив йому череп. І через дві години в лікарні «Гарлем госпітал» він помер.
Альберт Нері єдиний із усіх здивувався, коли його звинуватили у перевищенні вжитих ним заходів під час самооборони. Його звільнили з поліції й почали проти нього кримінальну справу. Звинуватили в убивстві й засудили на десять років. Але тепер його переповнювала така дика лють і зненависть до суспільства, що йому на все було начхати. Його насмілилися визнати злочинцем! У них вистачило нахабства запроторити його в тюрму за вбивство отієї тварюки, того чорного сутенера! І їм немає діла до жінки й дівчинки, що й досі лежать у лікарні, спотворені на все життя.
Він не боявся тюрми. Думав, що завдяки своїй дружбі з ним як із колишнім полісменом та ще з огляду на характер його злочину, поводитимуться не так суворо. Кілька приятелів-полісменів уже обіцяли переговорити з друзями. Лише його тесть, кмітливий літній італієць, власник рибної крамниці в Бронксі, був переконаний, що Альбертові Нері не витримати й року в тюрмі. Або його вб’є хтось із сусідів по камері, або він сам порішить когось із них. Відчуваючи за собою провину, – адже його донька через якийсь жіночий веред кинула такого порядного чоловіка, – тесть Нері попросив «родину» Корлеоне втрутитися. (Він сплачував гроші одному з представників «родини» за протекцію й постачав на стіл самим Корлеоне як подарунок добірну рибу.)