Майкл стояв біля вікна у своїй вітальні й дивився, як Карло тиняється по маєтку. Хейген подав йому чарку міцного коньяку. Майкл вдячно всміхнувся й трохи надпив. Позад нього Хейген лагідно нагадав:
– Майку, тобі потрібно рухатися, вже час.
– От якби не так скоро, – зітхнув Майкл, – якби старий протяг трохи довше.
– Усе буде гаразд, – заспокоїв Хейген. – Якщо я не наплутав, то й ніхто не наплутає. Ти все чудово облагодив.
Майкл відвернувся від вікна.
– Багато що спланував ще старий. Я й гадки не мав, який він проникливий. Але здогадуюся, що ти це знав.
– Другого такого, як він, немає, – притакнув Хейген. – Але все задумано чудово. Просто незрівнянно. Ти теж будеш непоганий.
– Побачимо, що вийде. Тессіо й Клеменца вже в маєтку? – спитав Майкл.
Хейген підтвердив.
Майкл допив коньяк.
– Пришли до мене Клеменцу. Я сам проінструктую його. А Тессіо взагалі не хочу бачити. Просто перекажи йому, що я за півгодини буду готовий піти з ним для зустрічі з Барціні. А вже потім люди Клеменци займуться ним.
Хейген спитав байдужим голосом:
– Ніяк не можна залишити Тессіо на цім світі?
– Ніяк, – відповів Майкл.
На півночі штату, у місті Буффало, невеличка піцерія на бічній вулиці ледь встигала обслуговувати клієнтів. А коли пройшла обідня пора й настав відносний спокій, продавець прибрав із віконця круглу бляшану тацю, на якій лежало кілька шматків піци, і поставив її на полицю над великою цегляною піччю. Тоді зазирнув у піч, де випікалася нова піца – великий корж, притрушений сиром і присмачений томатною пастою. Сир ще не взявся пухирцями. Продавець знову повернувся до прилавка-вікна, що дозволяв йому обслуговувати людей на вулиці. Біля вікна стояв кремезний молодик. Він замовив:
– Скибку піци.
Продавець поклав на дерев’яну лопату один із охололих шматків і вправно вкинув у піч розігрівати. Клієнт, замість чекати на вулиці, вирішив зайти досередини й обслужитися там. Піцерія була вже порожня. Продавець витяг із печі гарячу скибку й поклав на паперову тарілочку. Але клієнт, не збираючись розплачуватися, пильно дивився на нього.
– Я чув, що в тебе на грудях шикарне татуювання, – сказав клієнт. – Я можу його побачити над розстебнутим комірцем. А чи не показав би ти мені його повністю?
Продавець заціпенів. Його немов паралізувало.
– Розстебни сорочку, – наказав клієнт.
– Немає в мене ніякого татуювання, – вимовив нарешті продавець із дуже помітним італійським акцентом. – Той чоловік працює ввечері.
Клієнт зареготав. Зареготав недобре, хрипло, напружено.
– Ну-ну, розстібай сорочку, хочу глянути.
Продавець почав задкувати, сподіваючись заскочити за піч і вислизнути задніми дверима в підсобку. Але клієнт підніс над прилавком руку з пістолетом і вистрелив. Куля вдарила продавця в груди, він заточився на піч. Клієнт вистрелив ще раз, і продавець упав на підлогу. Клієнт обійшов прилавок, нахилився і смикнув за сорочку, обриваючи ґудзики. Груди вже залила кров, але татуювання ще можна було бачити – обнімаються коханці, а їх пронизує ніж. Рука продавця безсило піднялася вгору, ніби він ще хотів затулитися нею. Вбивця повідомив:
– Фабріціо, Майкл Корлеоне переказує тобі своє шанування.
Тоді підніс пістолет майже впритул до скроні продавця і натиснув на курок. А потім вийшов із піцерії. Коло тротуару на нього чекала машина з відчиненими дверцятами. Він ускочив у неї, і машина зірвалася з місця.
Рокко Лампоне почув телефонний дзвінок і підійшов до одного зі стовпів брами, на якому висів апарат. Йому сказали:
– Ваш товар готовий, – і поклали слухавку.
Рокко сів у свою машину й поїхав із маєтку. Перетнув дорогу Джонс-Біч-Козвей – ту саму, де вбито Сонні Корлеоне, – і під’їхав до залізничного вокзалу у Вантаґі. Там поставив машину. На нього вже чекала інша машина, а в ній двоє чоловіків. Вони підвезли його до мотелю за десять хвилин їзди від дороги Санрайз-Хайвей і заїхали на подвір’я. Рокко Лампоне залишив обох чекати на нього в машині, а сам пішов до одного з невеликих бунгало у стилі одноповерхової дачі, ударом ноги висадив двері й заскочив досередини.
Сімдесятирічний Філіпп Татталья, голий як немовля, стояв над ліжком, на котрому лежало молоденьке дівчисько. Волосся на голові Філіппа Татталья було чорне, як смола, але шерсть на грудях і животі зовсім сива. Тіло пухке, як у поросятка. Рокко всадив чотири кулі в черево. А потім крутнувся й побіг до машини. Його висадили коло вокзалу у Вантаґі. Він пересів у свою машину й поїхав у маєток. Приїхавши, на якусь мить зайшов до Майкла Корлеоне, а потім знову заступив на пост біля воріт.