Майкл утомлено похитав головою.
– Звісно, що неправда. Повір мені. Сьогодні я востаннє дозволив тобі запитати про мої справи й відповідаю: це неправда.
Він ніколи не говорив так переконливо. Дивився їй в очі не кліпаючи. І з почуття взаємної довіри, що зміцніло між ними за спільно прожиті роки, примусив її повірити йому. І вона вже не сумнівалася. Сумно посміхнулася й пригорнулася до чоловіка.
– Нам обом треба щось випити, – заявила Кей, пішла на кухню по лід і почула, як відчинилися вхідні двері. Вийшла з кухні й побачила, як до кімнати заходять Клеменца, Нері й Рокко Лампоне з охоронцями. Майкл стояв до неї спиною, але Кей відійшла вбік, і їй було видно його профіль. Клеменца звернувся до її чоловіка, вітаючи його формально:
– Доне Майкле.
Кей змогла побачити, з яким виразом Майкл приймав їхню повагу. Він нагадував римські статуї – подоби стародавніх імператорів, які мали від бога право дарувати життя й смерть своїм підданим. Він поклав собі руку на бік і недбало відкинувся тілом на одну ногу, а профіль його являв холодну, горду владність. Капореджіме завмерли перед ним, і в цю мить Кей відчула: все, що вигукувала Конні в обличчя Майклові кілька хвилин перед тим, було правдою. Вона повернулася на кухню й заплакала.
Частина дев’ята
Розділ XXXII
Кривава перемога «родини» Корлеоне стала цілковитою аж через рік, коли після складних політичних маневрів Майкл Корлеоне утвердив становище ватажка наймогутнішої «родини» у Сполучених Штатах. Протягом дванадцяти місяців Майкл ділив свій час порівну між штаб-квартирою на Лонг-Біч і своїм новим будинком у Лас-Вегасі. Але під кінець року вирішив завершити діяльність у Нью-Йорку і продати будинки й маєток. Саме тому Майкл Корлеоне привіз на Схід усю свою родину. Вони мали пробути тут місяць, згортаючи справи, а Кей сама простежить, як пакують та відсилають домашнє майно. І ще був мільйон різних дрібних справ.
Тепер ніхто більше не міг кинути виклик «родині» Корлеоне, а Клеменца мав уже свою «родину». Рокко Лампоне став капореджіме у Корлеоне. У Неваді Альберт Нері очолив службу безпеки в готелях «родини». Хейген також працював для «родини» на Заході.
Час допоміг загоїти старі рани. Конні Корлеоне помирилася зі своїм братом Майклом. І справді, не минуло й тижня після її жахливих звинувачень, як вона вже прийшла до Майкла вибачатися за все, що намолола, і запевнила Кей, що в її словах не було й крихти правди, що то була істерика щойно овдовілої жінки.
Конні Корлеоне недовго шукала нового чоловіка, вона навіть не дочекалася року після смерті Карло, як у її ліжку вже лежав хлопчина, що найнявся працювати секретарем у «родині» Корлеоне. Він походив із надійної італійської сім’ї, закінчив провідний комерційний коледж в Америці. Звісно, шлюб із сестрою дона забезпечив йому майбутнє.
Кей Адамс-Корлеоне дуже потішила чоловікових родичів, перейшовши в католицтво. Обидва її сини теж, як годиться, були записані до цієї церкви. Майкла таке не вельми тішило. Він би волів, щоб діти були протестантами, це було б більш по-американському.
На власний подив, Кей сподобалося жити в Неваді. Їй подобалися краєвиди, пагорки й каньйони, червоне каміння, гаряча пустеля, несподівано свіжі озера, навіть спека. Обидва її хлопці каталися на своїх поні. У неї тепер були справжні слуги, а не охоронці. Майкл теж жив нормальнішим життям. Йому належали будівельні фірми, він вступив до бізнесменських клубів і до громадських комітетів, виявляв здорову зацікавленість у місцевому політичному житті, хоч і не втручався у нього публічно. Таке життя було добре. Кей раділа, що вони позбудуться маєтку в Нью-Йорку і влаштуються в Лас-Вегасі на постійно. Вона приїздила до Нью-Йорка із відвертим небажанням. Отож і в останній приїзд вона дуже швидко спакувала й відіслала свої речі, і тепер їй нетерпеливилося від’їхати – як ото людям, що пробули чимало часу в лікарні, кортить швидше виписатися.
Цього останнього дня Кей Адамс-Корлеоне прокинулася ще вдосвіта. Знадвору почула гуркіт моторів вантажних машин у маєтку. На цих машинах із будинків вивезуть усі меблі, а після обіду вся родина Корлеоне, з мамою Корлеоне включно, вилетить у Лас-Вегас.
Коли Кей вийшла з ванної, Майкл, зіпершись на подушку, курив сигарету.
– Якого біса тобі кожного дня йти до церкви? – запитав він. – Ну, я б розумів у неділю, але якого біса й у будні дні? Ти така сама, як і моя мати. – Він помацав у темряві й увімкнув лампу на нічному столику. Кей сіла на край ліжка, щоб натягти панчохи.
– Хіба ти не знаєш, що навернені католики ставляться до релігії серйозніше, – відповіла вона. Майкл доторкнувся до шовкової шкіри на її теплому стегні якраз над краєм нейлонової панчохи.