– Не чіпай. У мене сьогодні причастя.
Він не став її затримувати, коли вона звелася з ліжка. Лише зауважив із млявою усмішкою:
– Якщо ти така вже побожна католичка, то чому дозволяєш хлопцям настільки часто ухилятися від церкви?
Кей було неприємно, вона насторожилась, почуваючи, що він уважно вивчає її своїми очима дона, як вона називала його про себе.
– Ще встигнуть, коли повернемося додому, я братиму їх частіше з собою.
Поцілувала його на прощання й вийшла. Надворі вже теплішало. Зі сходу піднімалося червоне літнє сонце. Кей пішла до своєї машини, що стояла неподалік воріт маєтку. У машині вже сиділа, чекаючи на неї, матуся Корлеоне, вдягнена у своє чорне вдовине вбрання. Для них уже стало звичкою їздити на ранкову молитву вдвох.
Кей поцілувала зморшкувату щоку старої й сіла за кермо. Матуся Корлеоне запитала її з підозрою:
– Ти поснідала?
– Ні, – відповіла Кей.
Стара схвально кивнула головою. Кей якось забула, що того дня, коли приймаєш святе причастя, вже після опівночі не можна їсти. Це сталося вже давно, однак матуся Корлеоне після того випадку, не довіряючи, щоразу перепитувала її. Стара жінка спитала:
– А як почуваєшся?
– Добре, – відповіла Кей.
Маленька церква на світанку здавалася у сонячному промінні майже порожньою. Віконця з кольоровими шибками не пропускали сонячного тепла, всередині було прохолодно, якраз приємно для відпочинку. Кей допомогла своїй свекрусі пройти до білих кам’яних східців і пропустила її наперед. Стара полюбляла передню лаву – ближче до вівтаря. Кей постояла хвилину на східцях, ніби побоювалася невідь-чого.
Нарешті зайшла у прохолодний півморок. Умочила пучку у свячену воду й перехрестилася, побіжно торкнувшись мокрими пальцями пересохлих уст. Перед святими і перед розп’яттям Христа червонясто блимали свічки. Кей трохи зам’ялася, перш ніж зайти на своє місце, а потім упала навколішки й стала чекати причастя, низько схиливши голову, ніби в молитві. Але вона ще не була готова молитися.
Лише тут, у сутінках склепистих церков, Кей наважувалася думати про те, друге життя чоловіка. Про жахливу ніч, від якої минув уже рік, ніч, коли він удався до їхньої довіри й любові, щоб змусити її повірити, ніби не він убив чоловіка своєї сестри.
Кей залишила його через брехню, а не через те, що він зробив. Наступного ранку забрала дітей і поїхала до своїх у Нью-Гемпшир, не сказавши нікому жодного слова, сама не знаючи, що, власне, вона збирається цим довести. Майкл миттю зрозумів. Він зателефонував першого дня, а потім дав їй спокій. Лише через тиждень біля її будинку зупинився лімузин із Нью-Йорка, з Томом Хейгеном.
Того дня після обіду вона провела жахливі нескінченні години з Томом. Кей не могла пригадати жахливіших у цілому житті. Вони пішли в лісок, що ріс поблизу її рідного міста. Хейген був безжальний. Кей припустилася помилки, бо стала розмовляти з Хейгеном жорстоко й зухвало, а це не в її натурі.
– Чи не прислав тебе Майкл, щоб погрожувати мені? – запитала вона. – Я сподівалася побачити в машині «хлопців» із автоматами, присланих, щоб повернути мене силоміць.
Вперше, відколи вони знали одне одного, Кей побачила Хейгена сердитим. Він різко відповів:
– Це найбільша дурниця, яку мені будь-коли доводилося чути. Від кого-кого, Кей, а від тебе я не сподівався почути таку нісенітницю. Перестань!
– Гаразд!
Вони йшли зарослою зеленню сільською дорогою. Хейген спокійно запитав:
– Чому ти втекла?
– Тому, що Майкл збрехав мені, – відповіла Кей. – Тому, що він пошив мене в дурні, коли погодився стати хрещеним батьком сина Конні. Він зрадив мене. Я не можу любити такого чоловіка. Не можу з ним жити. Не можу дозволити, щоб він був батьком моїх дітей.
– Не знаю, про що ти говориш, – відмовив Хейген.
Тепер вона накинулася на нього вже з непідробним гнівом:
– А про те, що він убив чоловіка своєї сестри, розумієш ти чи ні? – І після невеликої паузи додала: – І він збрехав мені.
Вони довго йшли мовчки. Нарешті Хейген сказав:
– Ніхто не може знати напевне, так воно чи ні. Але хай буде по-твоєму, припустімо, що все трапилося саме так, як ти кажеш. Затям, я не кажу, що сталося саме так. Але ти не проти, якби я навів тобі деякі виправдання того, що він зробив, чи, краще сказати, можливі виправдання?
Кей презирливо глянула на нього.
– Томе, ти вперше заговорив зі мною як юрист, і скажу, що досі ти мені подобався більше.
Хейген посміхнувся.
– Гаразд, але вислухай мене. А що, коли Карло підставив Сонні, продав його з головою? Що, коли того разу Карло набив Конні умисне, аби виманити Сонні; адже вони знали, що він поїде саме дорогою Джонс-Біч-Козвей? А що, коли Карло заплатили за те, аби вбити Сонні? Що тоді?