Кей не відповідала. Хейген вів далі:
– І навіть дон, цей великий чоловік, не міг зважитися на те, що він мав зробити, – помститися за смерть сина смертю чоловіка дочки. Можливо, це було зрештою над його сили, і він зробив Майкла наступником, знаючи, що Майкл візьме на свої плечі такий нелегкий тягар, візьме на себе гріх.
– Що було, те загуло, – відповіла Кей зі сльозами на очах. – Усі жили щасливо. Чому не можна було вибачити Карло? Чом не жити, як жили, і забути про все?
Вона повела його лугом до річки, затіненої деревами. Хейген сів на траву і зітхнув. Він озирнувся навколо, зітхнув ще раз і відповів:
– У цьому світі можна було б.
– Він не той чоловік, за якого я виходила заміж, – сказала Кей.
Хейген уривчасто засміявся:
– Якби залишився тим, то уже був би на тому світі. А ти була б удовою і не мала б ніяких проблем.
Кей зчудовано втупилась у нього.
– Що все це, в біса, означає? Томе, хоч раз у житті поговори зі мною відверто. Я знаю, що Майкл не спроможний на відвертість, але ж ти не сицилієць і можеш сказати жінці правду, поставитися до неї як до рівної, як до людини.
Знов запала довга тиша. Том хитнув головою:
– Ти не зрозуміла Майкла. Тебе обурило, що він сказав тобі неправду. Що ж, хіба він не попереджав, аби ти ніколи не цікавилася його бізнесом? Тебе обурило, що він став хрещеним батьком сина Карло. Але хіба не ти сама примусила його піти на це? До того ж він і повинен був зробити саме так, якщо хотів потім виступити проти Карло. Класичний тактичний хід, щоб завоювати довіру жертви. – Хейген похмуро осміхнувся. – Чи досить відверто я говорю з тобою?
Кей тільки нахилила голову:
– Я спробую говорити ще відвертіше, – провадив далі Хейген. – Після смерті дона і Майклові загрожувала смерть. Знаєш, хто його продав? Тессіо. Отже, треба було прибрати Тессіо. Прибрати Карло. Тому, що зради не можна прощати. Майкл міг би їх вибачити, але вони самі ніколи б не вибачили собі, отже, завжди були б небезпечні. Майкл справді любив Тессіо. Він любить свою сестру. Але він не виконав би свого обов’язку перед тобою, перед дітьми, перед усією «родиною», переді мною й моєю сім’єю, якби відпустив Карло й Тессіо. Вони б загрожували всім нам, життю кожного з нас.
Кей слухала його, а сльози котилися в неї по щоках.
– Майкл надіслав тебе, щоб ти мені розповів усе це?
Хейген глянув на неї з щирим подивом.
– Ні, він тільки наказав мені передати, що ти матимеш усе, чого захочеш, і можеш робити все, що захочеш, поки будеш дбати про дітей. – Хейген усміхнувся. – Він наказав передати, що ти дон над ним. Але це жарт.
Кей узяла його за руку.
– Він наказував не говорити про все інше?
Хейген завагався, ніби не знаючи, чи відкрити їй остаточну правду.
– Ти й досі не розумієш, – сказав він. – Коли ти розповіси Майклові те, про що дізналася сьогодні від мене, вважай, що я вже мертвий. – Він знову помовчав. – Ти й діти – це єдині люди на світі, яким він ніколи не зробить нічого поганого.
Минуло довгих п’ять хвилин, аж поки Кей підвелася з трави. І вони пішли назад до її дому. Майже біля самого будинку вона сказала Хейгенові:
– Чи не міг би ти після вечері відвезти мене й дітей у Нью-Йорк?
– Задля цього я й приїхав, – відповів Хейген.
Через тиждень після повернення до Нью-Йорка вона пішла до священика, щоб довідатися від нього, як перейти в католицьку віру.
Десь із самої глибини церкви малий дзвін закликав до каяття. Як її навчено, Кей легенько вдарила себе в груди складеними пучками на знак каяття. Знову озвався дзвін, і почулося шурхотіння ніг молільників, що, встаючи зі своїх лав, посунули на причастя до вівтаря. Кей підвелася, щоб приєднатися до них. Вона впала навколішки перед вівтарем, і десь із самої глибини церкви знову озвався дзвін. Вона знову вдарила себе під серце складеними пальцями. Перед нею стояв священик. Вона відкинула назад голову й розтулила уста, щоб прийняти облатку, тоненьку, як папір. Це була найжахливіша мить із усіх. Аж поки облатка не розтала в роті, тоді Кей проковтнула її і вже могла чинити те, заради чого прийшла сюди.
Очищена від гріхів, задоволена прохачка, вона схилила голову й підняла руки над бар’єром коло вівтаря. Трохи змінила позу, щоб не так тиснуло їй у коліна.
Свідомість її звільнилася від усіх думок про себе, про своїх дітей, позбулася будь-якого гніву, бунтарства і сумнівів. І потім із глибоким бажанням вірити і бути почутою, як щодня після смерті Карло Ріцці, вона зашепотіла молитви за спасіння душі Майкла Корлеоне.