Підвечерявши, пройшлися біля залитих світлом універмагів, де тиснулися покупці різдвяних подарунків.
– Який подарунок ти хочеш отримати від мене на Різдво? – спитав Майкл. Пригорнувшись до нього, Кей відповіла:
– Лиш тебе. Як ти думаєш, чи батько схвалить твій вибір?
– Це не проблема, – сказав лагідно Майкл. – А от як твої рідні поставляться до мене?
– Мене це не турбує, – знизала плечима Кей.
– Я навіть думав офіційно змінити прізвище, – зізнався їй Майкл. – Але в разі якої халепи це навряд чи допоможе. Ти впевнена, що хочеш мати прізвище Корлеоне? – запитав він напівжартома.
– Так, – серйозно відповіла Кей. Вони пригорнулися. Мали намір одружитися на Різдво, відбувши тиху цивільну церемонію за участю лише двох друзів як свідків. Але Майкл наполіг, що він мав повідомити свого батька. Він запевняв, що батько не стоятиме їм на перешкоді, поки вони все робитимуть відкрито. Кей сумнівалася. Сказала, що своїх рідних повідомить уже тоді, як візьме шлюб із Майклом.
– Звісно, вони подумають, що я вагітна, – додала вона.
Майкл усміхнувся:
– Мої подумають те саме.
Але жоден із них не згадав про те, що Майклові доведеться розірвати тісні зв’язки зі своєю родиною. Вони знали, що Майкл уже частково це зробив, і обом було ніяково. До закінчення коледжу вони мали намір зустрічатись у вихідні дні й проводити разом літні канікули, їм здавалося, що вони стануть щасливі.
У театрі відбувалася музична вистава «Карусель». Сентиментальна оповідь про життя хвалькуватого злодія примушувала їх час від часу всміхатися одне одному. Коли вийшли з театру, надворі вже було холодно. Кей пригорнулася до Майкла й сказала:
– Коли ми одружимося, чи й ти битимеш мене, а потім крастимеш зірку з неба на подарунок?
Майкл засміявся.
– Я збираюся стати викладачем математики, – відповів він, а потім запитав: – Хочеш десь поїсти чи підемо прямо в готель?
Кей заперечливо хитнула головою, а потім виразно подивилася на Майкла. Як завжди, його зворушило її бажання віддатися коханню. Він усміхнувся, нахилився до неї, і вони, стоячи на холодній вулиці, поцілувалися. Майкл зголоднів і вирішив у готелі замовити до номера бутерброди.
У вестибюлі він підштовхнув Кей до кіоску й попросив:
– Купи газети, поки я сходжу по ключі.
Майклові довелося постояти в невеличкій черзі; хоч війна вже закінчилась, у готелі ще відчувалася нестача обслуги. Нарешті він отримав ключа й нетерпеливо роззирнувся, розшукуючи Кей. Вона стояла біля кіоску, не відриваючи погляду від газети, яку тримала в руках. Підійшовши, Майкл побачив у неї в очах сльози.
– О Майку, – промовила вона. – О Майку!
Він вихопив газету з її рук. І одразу побачив на фото свого батька, розпростертого на тротуарі. Голова лежала в калюжі крові. Якийсь чоловік сидів просто на асфальті й плакав, немов дитина. То був його брат Фредді. У Майкла Корлеоне враз усе похололо всередині. Він не відчував ні горя, ні страху, лише холодну лють. Наказав Кей:
– Іди в номер.
Проте довелося взяти її за руку й підвести до ліфта. Обоє мовчки піднялися на свій поверх, у номері Майкл сів на ліжко й розгорнув газету. Заголовки повідомляли:
«СТРІЛЯЛИ У ВІТО КОРЛЕОНЕ. НЕБЕЗПЕЧНО ПОРАНЕНО ЙМОВІРНОГО ВАТАЖКА РЕКЕТИРІВ, ХІРУРГІЧНА ОПЕРАЦІЯ ЗА ПОСИЛЕНОЇ ПОЛІЦІЙНОЇ ОХОРОНИ. МОЖЛИВИЙ ПОЧАТОК РІЗАНИНИ В ГАНГСТЕРСЬКОМУ СВІТІ».
Майкл відчув слабкість у ногах. Сказав до Кей:
– Він живий. Цим виродкам не вдалося його вбити.
Ще раз перечитав повідомлення в газеті. У батька стріляли о п’ятій годині дня. Отож вони з Кей віддавалися коханню, вечеряли, милувалися грою артистів, а в цей час його батько був при смерті. Серце йому стисло почуття провини. Кей запитала:
– Поїдемо зараз до лікарні?
Майкл заперечно схитнув головою.
– Спершу подзвоню додому, – сказав він. – Люди, що вчинили замах на мого батька, здатні на все. А тепер, коли він ще живий, вони оскаженіли. І чорт знає, чого ще можуть наробити.
Обидва телефони на Лонг-Біч були зайняті. Лише хвилин за двадцять Майклові пощастило додзвонитися. Він почув голос Сонні:
– Слухаю.
– Сонні, це я, – відповів Майкл.
У голосі Сонні забриніла полегкість: