Після ледь помітного жесту інспектора поліцейські оточили цього велетня і вже було хотіли його відвести, та їм завадила дивна поява отця Бравна, котрий навколішки нишпорив по килимі, так ніби здійснював якийсь блюзнірський обряд. Байдужий до того, як навколишні сприймають його дії, отець Бравн залишився в тій позі і лише повернув до присутніх розумне кругле обличчя; він був схожий на чотириногу істоту з кумедною людською головою.
— Знаєте що, — добродушно сказав він, — це нікуди не годиться, подумайте самі. Спочатку ви ствердили, що немає знаряддя вбивства. А тепер ми знаходимо їх аж із надлишком: он ніж, котрим можна зарізати, он мотузка, котрою можна задушити, і ось револьвер, а в результаті сер Аарон упав з вікна й розбився! Що ж це таке! Це якось, знаєте, неекономно.
І він струсонув головою біля землі, ніби кінь на пасовищі.
Інспектор Ґільдер, сповнений рішучости, відкрив, було, рота, але не встиг вимовити ані слова, тому що дивний чоловік, котрий стояв навколішки, продовжував свої багатослівні роздуми.
— І зараз перед нами три неможливі речі. По-перше, дірки в килимі, куди потрапило аж шість куль. Чому хтось стріляв у килим? П’яний чоловік стріляє в голову ворогові, котрий насміхається над ним. Він не шукає способу, щоб схопити ворога за ноги або захопити його домашнє взуття. А тут ще ця мотузка…
Отець Бравн врешті відірвався поглядом від підлоги, але все ще стояв навколішки, тримав руки в кишенях і продовжував:
— Це ж в якому немислимому сп’янінні треба бути, щоб намагатися затягнути мотузку на шиї, а зав’язати довкола ноги?! В усякому разі Ройс не був настільки п’яний, тому що зараз він би спав, як колода. І, нарешті, пляшка віскі. Ви хочете сказати, що алкоголік бореться за пляшку віскі, врешті, відбирає її, кидає в куток і при цьому половина виливається на килим, а решту він навіть не намагається випити? Жоден алкоголік так не вчинить.
Він незграбно підвівся і з виразним жалем звернувся до Ройса:
— Мені страшенно прикро, шановний, та ваша розповідь цілком невдала.
— Сер, — тихенько звернулася Еліс до священика, — я могла би порозмовляти з вами наодинці?
Це тихе прохання примусило балакучого священика вийти в іншу кімнату, та перш ніж він спробував щось сказати, дівчина швидко заговорила сама і в її голосі відчувалася дивна гіркота:
— Ви розумна людина, — сказала вона, — і ви намагаєтеся врятувати Патрика, я знаю. Та це неможливо. Це темна справа, і чим більше ви з’ясуєте, тим більше буде доказів проти нещасного чоловіка, котрого я люблю.
— Чому? — запитав отець Бравн, рішуче дивлячись їй у вічі.
— Тому що, — так само рішуче відповіла дівчина, — я своїми очима бачила, як він здійснив злочин.
— Ага! — сказав отець Бравн і продовжував нерухомо стояти. — І що ж він зробив?
— Я була в цій кімнаті, — пояснювала Еліс, — двоє дверей були зачинені, та раптом я почула голос, котрого ніколи раніше не чула — це було справжнє ревіння: «Пекло! Пекло! Пекло!», це повторювалося знову й знову, а потім двері задрижали від пострілу з револьвера. Перш ніж я встигла відчинити одні й другі двері, почула ще три постріли, а коли зайшла до тієї кімнати, то побачила, що там повно диму, і револьвер в руці у мого бідного Патрика теж димів. Я побачила, як він зробив той убивчий постріл. Потім кинувся на батька, котрий перелякано притиснувся до підвіконня, вчепився в нього й намагався задушити тією мотузкою, котру закинув йому на шию, та поки вони вовтузилися, мотузка сповзла і впала до ніг батька. Потім вона затягнулася довкола однієї ноги, а Патрик, як божевільний, потягнув його. Я схопила ніж, котрий лежав на підлозі, кинулася до них, перерізала мотузку й знепритомніла.
— Зрозуміло, — сказав отець Бравн так само ввічливо. — Дякую.
Поки дівчина боролася з тягарем своїх спогадів, отець Бравн спокійно пройшов у сусідню кімнату, де були інспектор Ґільдер, Мертон і Патрик Ройс, котрий у наручниках сидів на стільці. Священик покірно звернувся до інспектора:
— Чи я міг би порозмовляти з підозрюваним у вашій присутності? І зніміть з нього ці сміховинні кайданки, бодай на хвилину.
— Він дуже сильний, — упівголоса промовив Мертон. — Чому ви хочете, щоб з нього зняли кайданки?
— Тому що я думаю, — скромно сказав священик, — що для мене буде честю потиснути його руку.
Обоє детективів остовпіли, а отець Бравн продовжував:
— Сер, ви могли б розповісти їм, як усе було?
Чоловік на стільці похитав скуйовдженою головою, а священик нетерпляче повернувся.