— Гаразд, тоді я це зроблю, — сказав він. — Людське життя важливіше від публічної репутації. Я маю намір рятувати живого, а мертві нехай ховають своїх мертвих.
Він підійшов до фатального вікна і, кліпаючи очима, продовжував:
— Я вже казав вам, що в цьому випадку у нас є надто багато зброї і лише одна смерть. А тепер я стверджую, що все це було не зброєю і це не використовували, щоб спричинити смерть. Всі ці жахливі знаряддя — петля, закривавлений ніж, револьвер — були інструментами своєрідного милосердя. Їх використали зовсім не для вбивства сера Аарона, а для того, щоб урятувати його.
— Врятувати його!? — повторив Ґільдер. — Але від кого?
— Від нього самого, — відповів отець Бравн. — Він був божевільний і намагався вчинити самогубство.
— Що? — недовірливо закричав Мертон. — А його постійна веселість, котру він визнавав?…
— Це жорстоке віровизнання, — сказав священик, дивлячись у вікно. — Чому б йому трохи не поплакати, так, як робили його предки? Плани не вдалися, його погляди стали холодними, як лід — під веселою маскою ховався холодний розум атеїста. І врешті-решт, щоб підтримувати свою репутацію веселуна, він почав випивати, хоча вже віддавна не пив. Та в непитущій людині живе страх перед алкоголізмом, така людина живе в очікуванні тих картин психологічного пекла, перед котрими застерігала інших. Цей страх передчасно й знищив бідолаху Армстронґа; сьогодні вранці він був у жахливому стані, сидів ось тут і кричав, що він у пеклі, і кричав таким божевільним голосом, що рідна донька його не впізнала. Він божевільно прагнув кінця і з надзвичайною вигадливістю порозкидав довкола себе ці знаряддя смерти — зашморг, револьвер свого приятеля, кинджал. Ройс зайшов випадково й негайно почав діяти. Він кинув ніж на килим, схопив револьвер, та у нього не було часу, щоб його розрядити, і він випустив всі шість куль у підлогу. Та самовбивця побачив ще один спосіб померти й кинувся до вікна. Рятівник зробив те, що залишалося — він схопив мотузку й намагався зв’язати руки й ноги божевільного. Ось у цей момент і вбігла нещасна дівчина і, не розуміючи, що відбувається, спробувала вивільнити батька. Спочатку вона шмагнула ножем руку бідного Ройса і тому на лезі залишилося трохи крови. Ви, звичайно ж, помітили, що коли Ройс вдарив Маґнуса, то кров на обличчі була, а от ніякої рани не було? Перш ніж знепритомніти, бідна дівчина встигла перерізати мотузку й звільнити батька, а він через оце вікно вискочив у вічність.
Настала довга тиша, котру врешті порушив брязкіт металу — це Ґільдер зняв з Ройса кайданки й промовив:
— Думаю, вам варто було відразу розповісти правду, сер. Ви і ця молода леді вартуєте більше, ніж некролог Армстронґа.
— Та пропади він пропадом, цей некролог Армстронґа, — грубо крикнув Ройс. — Хіба ви не розумієте — я мовчав, щоб вона не довідалася.
— Про що не довідалася? — запитав Мертон.
— Про те, що це вона вбила свого батька, бовдуре! — заревів Ройс. — Якби не вона, він був би зараз живий. Вона збожеволіє, якщо довідається про це.
— Ні, не думаю, — завважив отець Бравн і взяв свій капелюх. — Думаю, буде краще, якщо я їй про все розповім. Навіть убивчі помилки так не отруюють життя, як гріхи. В усякому разі, думаю, тепер ви обоє будете набагато щасливіші. А зараз я повинен повернутися в школу для глухих.
Коли священик вийшов на вулицю, якийсь знайомий з Хайґейта зупинив його й сказав:
— Слідчий щойно приїхав. Зараз розпочнеться слідство.
— Я повинен повернутися в школу для глухих, — відповів отець Бравн. — На жаль, не можу залишитися.
