— Точно, — кажу, — пам’ятаю, чистою була стіна в цьому місці. Я ще увагу звернув на той химерного вигляду кущик, що так нагадує земну чорну смородину. А чорна смородина — моя улюблена ягода, в ній, як відомо, вітамінів різних чимало.
Моя впертість усе-таки змусила замислитися штурмана. Планетохід ми зупинили, підійшли ближче і почали розглядати те, що на стіні намальовано. Нічого особливого, на перший погляд. Дві паралельні лінії перетинались під прямим кутом з двома іншими, теж паралельними, лініями.
Приблизно так:
Довго ми з Беном мізкували над тим, що б цей символ міг означати й звідки він тут узявся, але нічого вірогідного не надумали. З тим і повернулися на рефрижератор, розповіли про наші пошуки Ма’драгоренку, про дивний символ теж поінформували. Позітхали над власного нещасливою долею й уклалися відпочивати.
Сплю я й думаю про загадковий малюнок. Щось вій мені знайоме нагадує. От тільки що?
Наступного дня в розвідку зі мною пішов сам Савелій Ма’драгоренко. Під’їхали до того ж чорносмородинового куща — малюнок на місці.
Довго ми перед ним із капітаном стояли. І так, і сяк прикидали — нічого не виходить. Ма’драгоренко його навіть до записника перемалював, сподіваючись проаналізувати незрозумілий символ з допомогою кібернетичного мозку, якщо, звичайно, у нашого корабельного кібера вистачить потужності для аналізу загадки цивілізації невідомого типу.
Уже йти збиралися, коли впала мені в око невеличка грудочка крейди, яку хтось, немов зумисне, поклав неподалік малюнка. Беру я ту крейду й майже автоматично малюю хрестик в одній з клітинок, утворених прямими, що невідомо для чого перетинаються.
Ось так:
Намалював, обернувся, щоб іти, коли Ма’драгоренко хапає мене за рукав, тягне назад до малюнка, і я бачу, що в іншій клітинці невідомо звідки з’явився нулик. Ця дивовижа виглядала тепер так:
Роззявивши роти (капітан теж роззявив — це я не вигадую), стоїмо, дивимося на малюнок і… нічого второпати не можемо. Тобто це Ма’драгоренко нічого второпати не може, а мені той нулик наче очі відкрив, змусив згадати безхмарні шкільні роки, коли на задній парті я з приятелем… Окрилений згадкою про щасливе дитинство, я беру крейду й впевнено малюю ще один хрестик:
Ма’драгоренко все ще нічого не розуміє, а на малюнку тим часом з’являється другий нулик:
Я негайно, з давно підзабутим азартом, відповідаю:
Та з поспіху, як відомо, ніколи нічого путнього не виходить. Третій нулик з’являється в центральній клітинці, і чорна груба лінія перетинає малюнок навкіс:
— Програли! — зойкнув у розпачі Ма’драгоренко, який нарешті теж видобув із підсвідомості згадки про безжурні шкільні літа, йому це, звичайно, з огляду на вік і службове становище зробити було важче.
Завжди стриманий капітан в’їдливо зауважив:
— По-перше, якщо ви, товаришу практикант, про щось важливе здогадалися, то треба було негайно доповісти мені, а по-друге, якщо вже взялись грати в хрестики-нулики, то принаймні можна не програвати так по-дурному.
Поки ми обмінювалися враженнями й думками, на малюнку всі хрестики й нулики раптом зникли, наче їх хтось вогкою ганчіркою витер.
— А якщо ми ще раз спробуємо? — наважився я внести конструктивну пропозицію.
— Спробуємо, неодмінно спробуємо, — заспокоїв мене капітан. — Тільки цього разу грати буду я.
Він намалював хрестик у центрі ліній, що перетинаються, і нам довгенько довелося чекати на відповідь. Скидалось на те, що наші супротивники роздумують: грати їм ще одну партію з такими інтелектуально відсталими типами чи не грати.
То були вирішальні хвилини. Навіть капітан хвилювався так, що в нього почали тремтіти руки. Це його хвилювання мало не стало фатальним. Коли гра почалася, збентежений Ма’драгоренко програв другу партію.
На початок третьої партії довелося чекати ще довше. Взагалі-то я теж плюнув би на таких пришелепуватих партнерів і пошукав би когось іншого для цієї нехитрої забавки. Однак слід віддати належне ввічливості мешканців загадкової планети, вони не поспішали з висновками, попри явну нашу розумову убогість.
Навчені гірким досвідом, третю партію ми, напруживши всю свою волю, довели до нічиєї і цим, либонь, хоч трохи зацікавили імасців, бо на пропозицію зіграти вчетверте вони відгукнулись досить жваво.
Ми вибороли ще одну нічию. Після чого перший хід зробили наші супротивники. Видно було, що дві нічиїх підряд збентежили любителів гри в хрестики-нулики із загадкової планети Імас. Ма’драгоренко, який швидше за мене оговтався в критичній ситуації (що то значить капітан рефрижератора!), скористався тим збентеженням і п’яту партію виграв. Наша зверху була й у шостій партії. З півгодини після цього тривала пауза. На пропозиції продовжити змагання ніхто не відповідав.