Після різдва в неділю Хотина, як вагітна молодиця, одговілася перед родивом, а після ордані вона обродинилася. Родиво було не важке. Мати поклала Хотину в кімнаті на своєму ліжку на двох подушках. На родиво запросили бабу-бранку, проворну Ївгу Макаревичку, котра бабувала не тільки в молодиць, але й по панах на сахарні та на суконній фабриці. Терешко запросив у куми волосного старшину Новохацького та вчителеву жінку. На хрестини зійшлося чимало хазяїнів, та все багатирів. Прийшло й два підпанки з сахарні з своїми жінками шляхтянками. Терешкова хата була здорова, хоч конем гуляй, як кажуть на селі. Було де поміститися, хоч гостей насходилося багато.
Молодиці порались коло печі, гріли окропи на купіль. Терещиха готувала багату закуску. Терешко поналивав пляшки горілки, наточив кілька пляшок наливки. В хаті вешталися люди, поралися молодиці коло печі, неначе в хрещика грали в просторній хаті. Усім була робота.
- Але де ж оце нам поставити шаплик для купелю? - спиталась в баби Терещиха.
- Кімната дуже вузька та тісна: там нема де й повернутися. А тут у хаті вештаються люди. Не можна ж таки при людях роздягати молодицю та сажать в купіль, - давала раду баба Макаревичка.
- Авжеж не можна. Де ж таки роздягати молодицю при людях, - говорили молодиці до хазяйки.
- А купіль доконче треба зробити, бо так закон велить, - обізвалася баба-бранка. - Тепер надворі одлига, надворі потеплішало так, що можна в одній сорочці ходить по дворі. Поставимо шаплик у сінях не під бовдуром та й посадимо в купіль Хотину. Люди по сінях не вештаються, то й ніхто не дивитиметься, - радила великорозумна баба Ївга.
- Одже ж баба добре радять, - обізвалися молодиці. - Справді, в сінях буде найкраще поставити шаплик: буде за очима. Зійдуться гості на хрестини, сядуть за стіл, то й ніхто не рипатиметься.
- А в хаті гармидер, вештання. Надворі теплісінько, зовсім одлигло, аж з стріх вода капа, аж дзюрком дзюрчить. Ось я кину в жар два камені, то як добре розпечуться, то вкиньте в купіль, щоб менше окропів гріти, - напутювала Ївга молодиць.
- Як понесуть дитину до хреста, то ми зараз посадимо породіллю в купіль. А поки кума вернуться, то ми й скупаємо й введемо Хотину в кімнату, - радила одна баба.
Під вікнами заманячіла висока постать в чорній шапці. Рипнули двері. В хату ввійшов кум Новохацький, чорнявий та поставний красунь, в синьому суконному жупані, підперезаний зеленим широким поясом. Він поздоровкався з хазяїном та з гістьми, подав руку Терешкові й Наумові і поздоровив їх.
- А де ж кума? - спитав він Наума.
- Учительша сказала, що зараз прийде; пішла в крамницю набирати на крижмо, - обізвався Наум.
Незабаром прийшла й кума, скинула пальто й сіла на стільці коло застеленого білою скатертю стола. Вона була дочка звиногородського урядовця і зовсім скинулася на городянську панію. Її ясна сукня дуже кидалась у вічі своїм ярим кольором серед свиток та юбок на молодицях та бабах.
- Давайте ж, Ївго, мерщій дитину, бо печеня пересмажиться, доки охрестять дитину. Час би вже й купіль лаштувати.
Баба Ївга опорядила дитину, добре закутала в пелюшки, винесла з кімнати і подала кумі. Кума встала, одягла пальто й закутала полою дитину. Дитина писнула й замовкла. Куми перехрестилися перед образами й вийшли з хати.
Як тільки куми вийшли з хати, молодиці зворушилися, неначе роздратовані бджоли в улику. Поставили шаплик в сінях під бовдуром, почали висовувати з печі окропи, одчинили хатні двері, носили й виливали окроп в шаплик, лили відрами з діжки холодну воду і вкинули два розпечені камені, ще й розпечену, аж червону, залізяку. Пара пішла по всіх сінях і вдарила в хату в одчинені двері. Хотину вивели в сіни, роздягли й посадили в купіль.
Тим часом Терещиха заходилася прягти пряженю. Сковорода шкварчала з вишкварками. По хаті пішов важкий сморід од сковороди. Наум краяв хліб на столі і складав скибки купками по скатерті. Молодиці ставили для старшини тарілки, клали ножі й видельця. Усі поралися, неначе крутилися по хаті. Баба Ївга хапалася коло купелю, бо їй дуже забажалося випити чарок зо дві горілки. Вона аж облизалася, як почула носом пахощі печені через двері, бо звикла до таких потрав, бабуючи по панах. Молодиці хапалися коло купелю, щоб скупати Хотину, доки вернуться куми. Вони підвели породіллю з шаплика і не повели її зараз в кімнату, а почали одягати її там-таки в сінях. Доки надівали на неї сорочку, вона змерзла. Молодиці одягли її похапцем й одвели босу в кімнати і вкрили теплим бавовняним Терешковим покривалом, ще й накинули зверху кожух. Хотина насилу нагрілася. Повітря в сінях тягло в бовдур і застудило породіллю, бо саме в той час, як одягали Хотину, вернулися куми й одчинили сінешні двері і Хотину пройняв пронизуватий вітрець.
Старий Терешко просив кумів та гостей сідати за стіл. Молодиці поставили страву. Хазяїн налив чарку горілки й випив передніше сам на привітання до кумів та гостей. Потім він почастував кума й куму й Наума, поздоровивши сина й бажаючи щастя й здоров'я унукові. На хрестини прийшов і старий дяк, а потім і вчитель. Гості їли, безперестанку пили по чарці та вели веселу розмову. Вони сиділи й пили до смерку і вже, як надворі поночіло, розійшлися додому.
- Прошу ж вас, куме й кумо, і вас милі гостоньки; приходьте до мене завтра на полудень, щоб «полоскати повивач», пити похрестини, - просив Терешко своїх гостей.
Гості розійшлися. Зосталась на ніч тільки баба Ївга. Але опівночі Хотина неначе запалилася жаром. В неї почалася гарячка. Вона почала стиха стогнати. Терещиха стривожилася і не спала цілу ніч. Баба Ївга задумалася й похнюпила голову. А Хотина світом вже лежала без пам'яті і все стиха промовляла щось за дитину, за Наума, за купіль, мішала Наума й матір з купілем…
Другого дня кум з кумою і декотрі гості прийшли «полоскати повивач», цебто похмелятися після хрестин. Хотина лежала на лаві, накрита чорним сукном, з восковим хрестиком в руках. Дяк читав псалтир сипким голосом після вчорашнього бенкету. Наум стояв, неначе пришиблений. А Хотинина мати впала на руки своєї дочки і неначе замерла й заклякла. Тільки було чути тихе жалісне голосіння:
- Дочко моя, голубко моя! І рученьки твої живі, і личенько твоє живе й рум'яне, тільки очиці твої мертві, вже не дивляться на мене. Розплющ свої очі, подивися на мене хоч раз. Ти не вмерла, ти жива! Тебе живцем поклали на лаві, живцем покладуть в домовину. Дочко моя, голубко моя! на кого ж ти покидаєш свою маленьку сиротину? Хто ж її годуватиме й доглядатиме без тебе? Встань же, моя голубко, та хоч погодуй дитину сиротину.
Струлиха вхопила за руки Хотину і почала її підводити. Од наглої несподіваної смерті своєї дочки вона неначе збожеволіла. Люди приступили, взяли Струлиху попід руки й одвели в кімнату.
1907 p.