—Перед богом, перед достойним князем і всім шляхетним рицарством цієї землі кажу тобі, хрестоносцю, що брешеш, як пес, проти правди й справедливості, і викликаю тебе на герць пішого чи кінного, на списах, на сокирах, на коротких чи довгих мечах — і не на неволю, а до останнього подиху, на смерть!
В залі можна було б почути, як пролітає муха. Всі очі звернулися на Ротгера й на рицаря, якого ніхто не впізнав, бо на голові у нього був шолом, правда без забрала, але з круглим козирком, який спускався нижче вух і зовсім закривав верхню частину обличчя й кидав густу тінь на нижню. Хрестоносець був здивований не менш за інших. Збентеження, блідість і шалений гнів мигнули на його обличчі, як блискавка на нічному небі. Він схопив лосину рукавичку, що сповзла з обличчя й зачепилась за наплічник, і запитав:
—Хто ти, що викликаєш справедливість господню? Рицар розстебнув защіпку під підборіддям, зняв
шолом, з-під якого показалась молода русява голова, і сказав:
—Збишко з Богданця, чоловік Юрандової дочки. Всі, а разом з ними й Ротгер, були вкрай здивовані,
бо ніхто, крім князя з княгинею, отця Вишонека й де Лорша, не знав про шлюб Данусі, а хрестоносці були певні, що в Юрандівни, крім батька, нема іншого оборонця. В цей час виступив пан де Лорш і сказав:
—Своєю рицарською честю свідчу правдивість його слів, а коли хто-небудь сумнівається — ось моя запорука.
Безстрашний Ротгер, в серці якого в ту мить вирував гнів, можливо, підняв би був і цю рукавичку, але згадавши, що де Лорш був можновладним паном і родичем графа Гельдернського, стримався, тим більше, що сам князь устав і, нахмуривши брови, сказав:
—Цієї запоруки підіймати не можна, бо і я свідчу, що цей рицар сказав правду.
Почувши це, хрестоносець вклонився і сказав Збишкові:
— Якщо не заперечуєте, то на обгородженому місці на сокирах.
Я тебе вже викликав і раніш,— відповів Збишко.
Боже, пошли перемогу справедливості! — вигукнули мазовецькі рицарі.
При дворі про Збишка непокоїлись як рицарі, так і жіноцтво, бо всі його любили, проте, зважаючи на лист Юранда, нпіхто не мав сумніву, що правда на боці хрестоносця. З другого боку, відомо було, що Ротгер — один з найславетиіших братів Ордену. Його зброєносець ван Кріст, може, навмисне, розказував мазовецькій шляхті, що його пан, ще до того як стати збройним ченцем, одного разу сидів за почесним столом хрестоносців, до якого допускалися тільки найбільш уславлені рицарі, такі, котрі брали участь у походах до Святої Землі або переможно билися з страхітливими драконами та чорнокнижниками. Такі оповідання ван Кріста, а також хвальковиті запевнення, що його панй не раз бився з мізерикордією в одній та з сокирою або мечем у другій руці одночасно з п'ятьма супротивниками, непокоїли мазурів, і декотрі з них говорили: «Ех, якби тут був Юранд, той і двом таким дав би ради, з його рук не втік ніколи жодний німець, а юнакові буде скрутно! Супротивник переважає його й силою, і літами, і досвідом». Інші шкодували, що не підняли рукавички через той лист Юранда: «Страшно суду божого...» Принагідно і для втіхи згадували ймення мазовецьких і взагалі, польських рицарів, котрі на придворних забавах та на змаганнях неодноразово перемагали західних рицарів; насамперед називали ім'я Завіші з Гарбова, з яким не міг зрівнятися жодний рицар християнських країн. Але були й такі, котрі покладали надію на Збишка: «Він хлопець-здоровань,— казали вони,— і, як ми чули, вже розтрощив чимало німецьких голів на втоптаній землі». А особливо підбадьорив усіх вчинок Збишкового зброєносця, запального чеха Глави, котрий, почувши напередодні змагання, як ван Крїст розповідає про нечувані перемоги Ротгера, схопив його за бороду, задер йому голову вгору і сказав: «Коли тобі не соромно брехати перед людьми, то подивись на небо, там бог тебе чує!» І тримай його так стільки часу, скільки треба, щоб проказати «Отче наш», а той нарешті звільнившись, одразу почав розпитувати, якого чех роду, і, довідавшись, що той походить з влодик, також викликав його битися сокирами.
Цей вчинок чеха дуже втішив мазурів, і багато з них казали: «Такі люди не підведуть на полі бою, і якщо правда й бог на їх боці, то сучі сини хрестоносці й кісток не позбирають». Проте Ротгер так замилив всім очі, що багато мазурів непокоїлись про те, на чиєму боці правда.
Непокоївся і сам князь. Тому він увечері, напередодні бою, викликав Збишка на розмову, при котрій була присутня тільки княгиня, й запитав його:
Ти певний, що бог тобі допоможе? Звідки тобі відомо, що вони викрали Дануську? Чи, може, Юранд сказав тобі щось? Бо ось бачиш —лист Юранда, писаний Калебом, але з його печаттю, і в цьому листі Юранд повідомляє, що Данусю викрали не хрестоносці. А що він тобі казав?