Нарешті він почав знесилюватись, а чех бив та й бив усе дужче. Як під високої сосни під сокирою лісоруба відскакують великі тріски, так під ударами чеха почали крушитися й відпадати шматки панцера німецького зброєносця. Верхній край щита прогнувся і тріснув, нараменник з правого плеча з перерубаним і вже закривавленим ременем упав на землю. Волосся на голові ван Кріста наїжилось — і його пойняв смертельний жах. Він з усієї сили вдарив ще раз і другий по щиту чеха, але впевнившись нарешті, що від страшної сили супротивника немає порятунку і що врятувати його може тільки якесь незвичайне зусилля, раптом усією вагою тіла й панцера кинувся під ноги Глави.
Вони обидва впали на землю й почали боротися, качаючись і перевертаючись на снігу. Але чех незабаром опинився зверху, якусь хвилину ще перемагав відчайдушні зусилля супротивника, нарешті придавив коліном залізну Сітку на його животі й витягнув з-за паска коротку тригранну мізерикордію.
— Змилуйся! — тихо прошепотів ван Кріст, дивлячись чехові в очі.
Але той замість відповіді витягнувся на ньому, щоб легше дістати руками до його шиї, і, розрізавши під підборіддям ремінну застібку, двічі вдарив невдаху в горло гостряком у напрямі грудей.
Очі ван Кріста закотилися під лоб, руки й ноги засовались по снігу, немов зчищаючи з нього попіл, а за хвилину він витягнувся й завмер, тільки ще видималися запінені червоною піною губи та цівкою била з горла кров.
Чех устав, обтер об одяг німця мізерикордію, підняв сокиру і, спершись на неї, почав спостерігати тяжчу й упертішу бійку, свого рицаря з братом Ротгером.
Західні рицарі в той час уже звикли до вигід і розкоші, тимчасом як дідичі в Малопольщі, Великопольщі та в Мазовії жили ще суворим і простим життям, через що навіть у чужих і неприязних до них людей викликали подив фізичною силою та витривалістю в усякій праці. Тому й зараз всім здавалося, що Збишко переважає хрестоносця міццю рук і ніг, так, само як зброєносець переважав ван Кріста, але здавалося також, що він, як молодший, поступається перед Ротгером вправністю.
В усякому разі Збишкові пощастило в тому, що супротивник вибрав для бою сокири, тобто зброю, якою не можна було фехтувати. Коли б вони билися на довгих або коротких мечах, де треба було знати різні прийоми боротьби та захисту, німець мав би значну перевагу. Проте і Збишко, і глядачі з рухів та орудування щитом і так зрозуміли, що перед ними небезпечний і досвідчений супротивник, який, очевидно, не вперше виступає в боротьбі цією зброєю. На кожен удар Збишка Ротгер підставляв щита, і в ту мить, коли сокира спадала на нього, трохи відтягав його назад, через що найсильніший розмах втрачав силу й не міг. ні розрубати, ні розтрощити гладенької поверхні. Він то задкував, то наступав, роблячи це спокійно, але так швидко, що ледве можна було добачити його рухи. Князь злякався за Збишка, а обличчя рицарів спохмурніли, бо їм здалося, що німець ніби навмисне грається з супротивником. Інколи він навіть не підставляв щита, але в ту мить, коли Збишко завдавав удару, робив півоберта вбік так, що лезо сокири розтинало лише повітря. Це було найстрашніше, бо Збишко міг втратити рівновагу й упасти, і тоді загибель його була б неминуча. Чех, що стояв над зарізаним Крістом і спостерігав бійку, також занепокоївся й подумав: «Клянусь, якщо пан загине, то гепну німця обухом межи плечі так, що він тут і простягнеться».
Проте Збишко не падав: він мав надзвичайно сильні ноги і, широко розставляючи їх, міг втримати на кожній з них всю вагу тіла й силу розмаху.
Ротгер одразу зрозумів це, і глядачі помилялися, думаючи, що він з супротивником грається. Навпаки, після перших ударів, коли, незважаючи на все уміння відтягати щит, рука ного затерпла, він зрозумів, що з цим юнаком йому буде не легко, й коли не звалить його якимось хитрим способом, то боротьба може бути довга й небезпечна. Ротгер сподівався, що після удару в повітря Збишко впаде на сніг, але коли цього не сталося, він почав непокоїтись. З-під сталевого козирка він бачив стиснуті губи й поменшені ніздрі супротивника, а часом блискучі очі, і гадав, що від запалу той захопиться, забуде про пильність і, засліплений, більше думатиме про те, щоб завдавати ударів, ніж про те, щоб боронитися, Та він помилився і в цьому, Збишко не вмів ухилятись від ударів півобертом, але не забував про щит і, підіймаючи сокиру, не відкривав себе більше, ніж потрібно. Увага його подвоїлась, і, впевнившись у досвідченості і вправності супротивника, він не тільки не захоплювався, але став ще більше зосередженим і обережним, його щораз страшніші удари стали обміркованіші — і це вже була не запальність, а холодна упертість.