—Гості якісь, чи що? — спитав Мацько, злазячи з коня.
— Панич із Згожелиць з чехом,— відповів конюх.
Ці одвідини здивували Мацька. Ягенка обіцяла приїхати завтра вдосвіта, і вони мали одразу ж вирушати. То чого ж приїхав Ясько, і так пізно? Старий рицар подумав, що в Згожелицях щось могло трапитись, тому трохи непокоївся, коли йшов до хати.
Але в кімнаті, в великому глиняному каміні, що заміняв тут вогнище і стояв звичайно посередині, ясно й весело горіли соснові тріски, а над столом у залізних підставках палали два смолоскипи, при світлі яких Мацько побачив Яська, чеха Главу і ще одного молодого хлопчака з рум'яним, як яблуко, обличчям.
Як поживаєш, Яську? Як там Ягенка? — запитав старий шляхтич.
Ягенка просила переказати вам,— цілуючи його в руку, сказав хлопчак,—що передумала їхати й залишається вдома.
Бійтеся бога! Як так? Що це їй спало на думку? Хлопчак підняв на нього сині очі й почав сміятися.
Чого ти регочеш?
Але чех і другий хлопчак також вибухнули веселим сміхом.
—Бачите!—вигукнув перший хлопчак.—Хто ж мене впізнає, коли ви не впізнали?
Аж тепер Мацько уважніше придивився до стрункої постаті й вигукнув:
Во ім'я отця і сина! Перебралась, як на запусти. І чого ти оце приїхала, дзиго?
Як то чого?.. Кому в дорогу, тому пора!
Ти ж мала завтра вдосвіта приїхати?
Авжеж! Завтра вдосвіта, щоб усі бачили! Завтра в Згожелицях подумають, що я у вас в гостях, і нагадаються аж післязавтра. Сецехова і Ясько знають, але Ясько обіцяв рицарською честю, що, скаже аж тоді, коли там занепокояться. Але ж ви не впізнали мене, правда?
Тепер уже почав сміятись Мацько.
—Дай же я ще подивлюся на тебе... Ну, який же зграбний з тебе хлопчина!.. І особливий, бо від такого можна й приплоду діждатись... Правду кажу! Ех, якби я не був старий!.. Але й так попереджаю: стережись, дівко, потрапляти мені на очі! Ой, стережися!..
І почав, сміючись, насварюватись пальцем, але дивився на неї з великим замилуванням, бо такого хлопчини ніколи в житті не бачив. На голові у неї лежав червоний шовковий понтлик, одягнена була в зелений сукняний кубрак, а також в широкі на стегнах і вузькі внизу штани, причому одна холоша була кольору понтлика, друга — в подовжню смужку. З невеликим мечем при боці, з усміхненим і ясним, як зоря, обличчям вона здавалась такою гарною, що не можна було одвести очей.
—Боже мій! — розвеселившись, промовив Мацько.— Це якийсь прекрасний принц або квітка, чи що?
Потім він звернувся до другого хлопчини і запитав:
—А цей? Теж, мабуть, якийсь перевертень?
—Та це ж Сецехівна,— відповіла Ягенка.— Мені незручно було б самій серед вас, правда ж? Тому я і взяла з собою Ганнульку, вдвох все-таки веселіше — і поміч є, і слуга. Її теж ніхто не впізнає.
—На тобі таке! Мало було одної, то буде дві.
—А ви не дражніться.
—Я не дражнюся, але вдень кожен впізнає й тебе, і її.
А по чому впізнає?
По тому, що у тебе і в неї коліна всередину.
Перестаньте...
—Та я перестану, бо пора моя минулася, але чи перестануть Чтан з Вільком, бог його знає. Ти знаєш, дзиго, звідки я повернувся? З Бжозової.
—Господи! Що ви кажете?
—Правду кажу, як правда й те, що Вільки боронитимуть від Чтана і Богданець, і Згожелиці. Викликати ворогів і побитися з ними легко, але зробити так, щоб вороги стерегли твоє добро, не кожен цап зуміє.
І Мацько став розповідати про свої одвідини Вільків, як привернув їх на свій бік і підчепив на гачок, а Ягенка слухала з великим здивуванням і, нарешті, сказала:
—Хитрістю вас бог добре обдарував, і мені здається, що завжди все буде так, як ви захочете.
Але Мацько сумно похитав головою:
—Е, дівчино, якби все було так, як я хочу, то ти вже давно була б господинею в Богданці!
Ягенка якийсь час дивилася на нього своїми синіми очима, потім підійшла й поцілувала в руку.
—Чого це ти мене цмокаєш? — спитав старий.
—Нічого!.. Тільки бажаю вам на добраніч, бо вже пізно, а завтра вдосвіта нам треба вирушати.
І, забравши з собою Сецехівну, вона вийшла, а Мацько завів чеха у ванькир, де вони лягли на зубрових шкурах і заснули міцним здоровим сном.
Хоч після руйнування, пожеж та різанини, що їх вчинили хрестоносці в Серадзі 1331 року, Казімір Великий відбудував зрівняне з землею місто, воно було не дуже розкішне й не могло рівнятись з іншими містами королівства. Але Ягенка, життя Якої досі пропливало між Згожелицями й Кшеснею, не могла опам'ятатись від захоплення і здивування, дивлячись на мури, вежі, ратушу, а особливо на костьоли, зовсім не схожі на дерев'яний кшеснянський. Спочатку вона навіть втратила свою природну сміливість, так що пошепки розпитували Мацька про всі ці незвичайні дива, які сліпили їй очі, а коли старий рицар став запевняти її, що Серадзь схожий на Краків не більше, ніж тліюча головешка на сонце, вона не вірила своїм вухам, бо їй здавалося просто неймовірним, щоб на світі могло існувати друге таке прекрасне місто.