Выбрать главу

В монастирі їх прийняв той самий старезний пріор, який ще з дитинства пам'ятав вчинену хрестоносцями різанину і який нещодавно приймав Збишка. Відомості про абата засмутили й занепокоїли їх. Він довго жив у монастирі, але два тижні тому виїхав до свого приятеля, плоцького епіскопа. Хвороба його затяглася. Зранку абат бував при своїй пам'яті, але вечорами до нього підкидалась гарячка, він схоплювався, наказував надіти на себе панцер і викликав на герць князя Яна з Рацібора. Клірики-кандидати силоміць мусили тримати його в ліжку, що було для них нелегко і навіть небезпечно. Лише два тижні тому він остаточно опритомнів і, незважаючи на велику слабість, наказав зараз же везти себе до Плоцька.

Казав, що нікому так не вірить, як плоцькому епіскопові,— закінчив пріор,—і що з його рук хоче прийняти святе причастя, а крім того, залишити у нього заповіт. Ми, як тільки могли, заперечували проти цієї подорожі, бо боялися, що він не проїде й милі. Але заперечувати йому нелегко, тому шпільмани вимостили воза й повезли його — дай боже, щоб щасливо.

Якби він помер десь поблизу Серадзя, то ми почули б про це,— сказав Мацько.

Почули б,— відповів старий.— Ми теж так думаємо, що він не вмер і що принаймні доїхав до Ленчиці, а що могло трапитись далі, не знаємо. Якщо поїдете за ним, то по дорозі довідаєтесь.

Мацько зажурився від цих відомостей і пішов радитись з Ягенкою, яка вже чула від чеха, куди виїхав абат.

Ну, як? — спитав її Мацько.— Що ж ти тепер будеш робити?

Поїдете до Плоцька, і я з вами,— коротко відповіла Ягенка.

До Плоцька! — тоненьким голоском повторила за нею Сецехівна.

Дивіться на них! Так одразу й до Плоцька, ніби туди близький світ!

А як же мені самій з Сецехівною повертатися? Якби я не мала далі з вами їхати, то краще було б зовсім з місця не рушати. Хіба ви не знаєте, що Вільк із Чтаном тепер ще гірше розлютилися?

—Вільки оборонять тебе від Чтана.

—Я так само боюсь Вількової оборони, як і Чтанової напасті. До того ж, я бачу, що ви противитесь аби противитись, а не по-справжньому.

Мацько й справді противився не щиро. Навпаки, він би хотів, щоб Ягенка їхала з ним, ніж мала б вертатись, тому на її слова усміхнувся і сказав:

—Бач, позбулася спідниці, то й розуму побільшало.

—Розум не в якомусь іншому місці, а в голові. — Але Плоцьк мені не по дорозі.

—А чех казан, що по дорозі, а як їхати до Мальборга, то буде ближче.

—То ви вже й з чехом радились?

Звісно, радились, і він сказав так: якщо, каже, молодого пана спіткало в Мальборзі якесь лихо, то через плоцьку княгиню Олександру багато чого можна було б добитися, бо вона рідна сестра короля і, крім того, приятелює з хрестоносцями і користується у них великою пошаною.

Це правда, клянусь богом! — вигукнув Мацько.— Всі про це знають, і коли б вона захотіла дати листа до магістра, ми могли б безпечно їхати по всіх землях хрестоносців. Люблять її хрестоносці, бо й вона їх любить... Це добра порада, і чех — не дурний хлопець!

Ще й який! — з запалом вигукнула Сецехівна, підводячи вгору голубі оченята.

Мацько раптом визвірився на неї:

—А ти чого тут?

Дівчина страшенно зніяковіла й, опустивши довгі вії, почервоніла, мов троянда.

Мацько бачив, що іншого виходу нема,— треба було брати з собою обох дівчат, і тому, що в душі він був радий цьому, на другий день вранці попрощався з старим пріором і вирушив у дорогу. Через те що почав танути сніг і розлились весняні води, їхати було важче, ніж досі. По дорозі вони розпитували про абата й натрапили на багато рицарських садиб, приходів і навіть корчем, де він спинявся ночувати. Його слід знайти було не трудно, бо він роздавав щедру милостиню, замовляв меси й жертвував на дзвони, допомагав підупалим костьолам, отож не один жебрак, що ходив «попід хати», не один клірик, ба навіть не один ксьондз згадували його з вдячністю. Всі казали, що він їхав, «як ангел», і молились за його здоров'я, хоч подекуди й побоювались, що йому ближче до царства небесного, ніж до земного життя. В деяких місцях, через велику слабість, він зупинявся на два або три дні. І Мацькові здавалося цілком імовірним, що вони його наздоженуть.