А-а! а!
Господи милосердний! Він німий, чи що?
А-а! а!
При ньому він підняв руку; спочатку зробив нею знак хреста, потім став водити лівою долонею по губах.
Не зрозумівши Його, Ягенка глянула на Мацька, який сказав:
Здається, він показує, що йому одрізали язика.
Вам одрізали язика? — спитала дівчина.
—А! а! а! а! — кілька разів повторив старик, киваючи головою.
Після цього він показав пальцями на очі, далі простягнув праву руку без кисті, а лівою ніби рубонув по ній.
Тепер його зрозуміли обоє.
—Хто вам це зробив? — спитала Ягенка.
Старик знову кілька разів зробив у повітрі знак хреста.
—Хрестоносці! — крикнув Мацько.
На підтвердження старик опустив голову на груди. Настало мовчання. Тільки Мацько і Ягенка занепокоєно перезирались, бачачи перед собою доказ нещадної жорстокості й браку міри в покаранні, що ними відзначались орденські рицарі.
—Страшні порядки! — сказав, нарешті, Мацько. Тяжко його покарали, але бог його знає, чи справедливо. Про це ми не допитаємось. Хоч би знати, куди його відвезти, бо це, видно, чоловік з цієї місцевості, Він розуміє по-нашому, бо тут простий народ такий самий, як і в Мазовії.
—Ви розумієте, що ми говоримо? — спитала Ягенка,
Старик кивнув головою. — А ви тутешній?
Ні,— відповів він на мигах.
То, може, ,з Мазовії?
Так.
Підданий князя Януша? — Так.
— Що ж ви робили у хрестоносців? Старик не зміг відповісти, але обличчя його вмить набрало такого болісного виразу, що жалісливе серце
Ягенки пройнялося ще глибшим співчуттям; навіть
Мацько, якого далеко не все могло зворушити, сказав:
— Напевне, скривдили ного, псявіри, і, може, й без невинно.
Я гонка поклала в долоню бідолахи кілька монет.
—Слухайте,— сказала вона,—ми не залишимо вас напризволяще. Поїдемо з нами в Мазовію, і там у кожному селі питатимемо, чи воно не ваше. Може, якось допитаємось. Але зараз встаньте, бо ми ж не святі.
Проте старик не встав. Навпаки, він схилився й обняв її ноги, немов віддаючи себе на її опіку і дякуючи їй, але в той же час на його обличчі відбилося здивування й навіть розчарування, — може, тому, що він чув дівочий голос, а долонею торкнувся до ялових чобіт, які звичайно взували в подорож рицарі і зброєносці.
Ягенка сказала:
—Так воно й буде. Ось зараз під'їдуть наші вози, і ви зможете відпочити й підживитися. Але в Мазовію поїдете не відразу, бо нам раніше треба побувати в Щитні.
Почувши це слово, старик підхопився на ноги. На його обличчі позначились жах і здивування. Він розвів руки, наче хотів перегородити дорогу, а з уст його стали вириватись дикі, повні розпачу звуки.
—Що з вами? — вигукнула злякана Ягенка.
Але чех, котрий уже над'їхав з Сецехівною і деякий час пильно придивлявся до старика, раптом змінився на обличчі й заговорив до Мацька якимось дивним голосом:
—Клянусь ранами Христовими! Дозвольте мені, пане, поговорити з ним, бо ви навіть подумати не можете, хто це може бути!
І, не чекаючи дозволу, підскочив до старика, поклав йому руки на плечі й запитав: — Із Щитна йдете?
Старик, немов вражений звуком його голосу, заспокоївся й кивнув головою.
— Чи не шукали ви там дочки?
Відповіддю на це запитання був лише глухий стогін.
Глава трохи зблід, ще якийсь час розглядав обличчя старика своїм гострим поглядом, потім повільно й виразно сказав:
Значить, ви Юранд із Спихова!
Юранд! — крикнув Мацько.
Але Юранд в цю мить захитався і знепритомнів. Пережиті муки, голод, тяжка подорож звалили його з ніг. Минав уже десятий день, як він ішов помацки, блукаючи й шукаючи палицею дороги, голодний, знесилений і непевний, куди йде. Не маючи змоги спитати дороги, він удень керувався теплом сонячного проміння, а ночі проводив у канавах при дорозі. Коли йому траплялось переходити через село чи якесь сельбище, або коли йому траплялись зустрічні люди, він простягав руку за милостинею, та рідко яка жаліслива рука допомагала йому, бо всі вважали його за злочинця, якого покарала законна і справедлива відплата. Вже два дні він живився тільки корою та листям і втратив надію, коли-небудь дістатися до Мазовії, І от раптом його оточили рідні жалісливі серця, рідні голоси, один з яких нагадав йому ніжний голос дочки. А коли, нарешті, вимовлено було і його ім'я, міра страждань Юранда переповнилась, серце Стиснулося йому в грудях, думки завихрилися в голові, і він був би впав у порох на дорогу, якби його по підтримали дужі чехові руки.
Мацько зіскочив з коня, вони з чехом взяли Юранда, віднесли до валки й поклали на вимощеному сіном. возі. Коли він опритомнів, Ягенка з Ганнулькою нагодували його й напоїли вином, причому Ягенка, бачачи, що він не може одержати кубка, сама подавала йому напій. Після цього він одразу заснув непробудним сном і прокинувся аж на третій день.